Дудченко (Ковбасенко) Іван Степанович

ДУ́ДЧЕНКО (КОВБАСЕ́НКО) Іван Степанович (19. 09(01. 10). 1857, побл. м. Новомиргород Єлисаветгр. пов. Херсон. губ., нині Кіровогр. обл. — 06(19). 06. 1917, м. Чита, Росія) — мікробіо­лог, епідеміолог. Закін. Колегію П. Ґалаґана (1880), Університет св. Володимира (1885) у Києві. За студент. працю «Будова та роз­виток надниркових залоз» нагородж. золотою меда­л­лю. Після закінче­н­ня Університету змінив прі­звище Ковбасенко на дівоче прі­звище матері — Дудченко, тому його перші наук. праці опубл. від­повід­но під прі­звищем Ковбасенко, від 1897 — під по­двійним, після 1904 — Дудченко. Лікар. діяльність роз­почав у Семирічин. обл. (нині Казах­стан); від 1890 продовжив в Одес. карантині, від 1893 — у Канів. пов. Київ. губ., від 1895 — у Хабаров. військ. шпиталі (Росія). Згодом служив у військ. частинах Сибіру. 1896–97 брав участь в організації у м. Сретенськ (Росія) першої бактеріол. лаб. Під час рос.-япон. війни очолював дезінфекц. загін Червоного Хреста. 1906 пере­бував на стажуван­ні у Німеч­чині. 1907–08 — лікар для від­ряджень, ін­спектор у справах охорони здоровʼя Київ. губерн. управи. Здійснював сан.-гіг. обстеже­н­ня насел. пунктів, брав участь у ліквідації епідемій черев. тифу в Уман. і Сквир. повітах. 1909 — лікар пере­селен. організації Єнісей. губ. (Росія). 1910 — керівник мед.-сан. загону з ліквідації епідемії холери на буд-ві залізниці Одеса–Бахмач; 1911 — сан. лікар Зх.-Амур. залізниці. Від 1912 очолював створену ним другу бактеріол. протичумну лаб. на Забайкал­лі. Загинув під час бандит. нападу на лаб. Дав епідеміол. оцінку т. зв. блошиним пасовиськам, чим під­вердив думку про роль бліх у пере­дачі чуми; вперше довів ідентичність чуми людини і тарбагана, що 1911 під­твердив Д. Заболотний. Наукові праці Д. з епідеміології та епізоотології чуми отримали між­нар. ви­зна­н­ня. Одним з перших об­ґрунтував бактеріол. природу дит. проносів. Ви­вчав туберкульоз. мікроб, зʼясував роль клітин. елементів крові у боротьбі організму з туберкульоз. інфекцією та в утворен­ні туберкульоз. петрифікатів. За­пропонував методику лікува­н­ня трахоми. Удосконалював способи транс­портува­н­ня поранених з поля бою. Першим виявив ендемічні вогнища прокази на Забайкал­лі. Пере­бував у Киргиз­стані, де в результаті ви­вче­н­ня нар. побуту для Київ. акушер.-гінекол. товариства роз­робив модель дит. колиски, що від­повід­ала нормам гігієни. Одну з вулиць Новомиргорода на­звано імʼям Д. У Читі на приміщен­ні протичум. станції йому від­крито мемор. дошку.

Завантажити статтю