Дитячі будинки

ДИТЯ́ЧІ БУДИ́НКИ  — навчальні заклади інтернатного типу, що забезпечують розвиток, виховання, навчання та соціальну адаптацію дітей-сиріт і дітей дошкільного та шкільного віку, позбавлених батьківського піклування. Перші Д. б. в Україні відкрито 1919. Для збереження родин. зв’язків вихованців інтернат. навч. закладів з братами і сестрами, задоволення їхніх освіт., соц. потреб, організації корекц.-розвивал. та лікув.-відновлювал. роботи при заг.-осв. школах-інтернатах усіх типів формують дошкіл. відділ., групи. Д. б. створюють рішенням відповідного органу виконав. влади та місц. самоврядування за погодженням з Мін-вом освіти і науки України та комплектують дітьми з однієї місцевості. До таких закладів приймають дітей-сиріт; дітей, відібраних у батьків за рішенням суду; дітей, батьки яких позбавлені батьків. прав або засуджені, перебувають під арештом у період слідства, на тривалому лікуванні, визнані недієздатними, а також батьків, місцеперебування яких невідоме, чи які з ін. причин не беруть участі в утриманні та вихованні своїх дітей; підкинутих та безпритульних дітей, які перебували у притулках для неповнолітніх, центрах соц.-психол. реабілітації. В окремих випадках зараховують дітей з неповних та функціонально неспроможних сімей.

З метою ранньої соціалізації діти дошкіл. віку, які проживають у Д. б., можуть відвідувати місц. дошкіл. навч. заклади, а діти шкіл. віку обов’язково навч. у заг.-осв. навч. закладах усіх типів. Пед. працівники і кер. дошкіл. та заг.-осв. навч. закладів надають відповідну допомогу пед. колективу Д. б. в організації навч. та вихов. роботи, відвідують виховні заходи, проводять індивід. заняття з вихованцями. Дітей, які потребують корекції фіз. або розум. розвитку та тривалого лікування, зараховують до спец. і санатор. інтернат. закладів у порядку, визначеному положенням про ці типи навч. закладів. Вихованці Д. б. мають право на вільний доступ до якіс. дошкіл., базової, повної заг. серед. та позашкіл. освіти; мед. і соц. допомогу згідно з чинним законодавством; утримання за рахунок відповідних бюджетів; повноцінне якісне харчування; збереження родин. стосунків; безпечні умови проживання, виховання, навч., праці; отримання кваліфікованої допомоги в навч., корекції психофіз. розвитку; оздоровлення, відпочинок, організоване дозвілля; розвиток твор. здібностей та інтересів; вільне вираження поглядів, переконань; захист особистих, житл. і майнових прав; захист від будь-яких форм експлуатації, псих., фіз. та ін. видів насильства з боку працівників, опікунів, піклувальників, вихованців.

Колегіал. органом упр. Д. б. є педрада, яку очолює директор. До її складу входять заст. дир., пед., мед. працівники, ін. фахівці. У засіданнях педради можуть брати участь з правом дорадчого голосу представники органів упр. освітою, охорони здоров’я, підприємств, установ, громад. організацій тощо. Д. б. розташовують, як правило, у сприятливій для здоров’я місцевості, вони повинні мати земел. ділянку, озеленений та спорт. майданчики, обладнання для ігор і занять дітей на повітрі, зону відпочинку, необхідну кількість будівель та обладнання для організації навч.-вихов. процесу, проживання вихованців та забезпечення належних умов для роботи пед. і мед. персоналу. У дошкіл. відділ. інтернат. закладу повинні бути окремий вихід на вулицю та ігровий майданчик. Осн. формою контролю за діяльністю інтернат. закладів усіх типів і форм власності є держ. атестація, яку проводять у порядку, встановленому Мін-вом освіти і науки України.

В Україні система держ. опіки формувалася за рад. часів, тому в її основу покладено ідеї колектив. виховання дітей (великі інтернатні заклади, де діти позбавлені індивід. опіки). Дослідж. довели, що діти, виховані в умовах інституціалізації, схильні до скоєння правопорушень, вживання алкоголю і наркотиків, а також мають труднощі в формуванні стосунків у дорослому віці. Досвід ін. європ. країн, які відмовилися від інтернат. системи виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьків. піклування, свідчить, що запобігти негатив. явищам та процесам у майбутньому можна шляхом посилення держ. підтримки сімей з дітьми через надання їм комплекс., профес. соц. допомоги, інвестування коштів у розвиток, соціалізацію дітей, які потребують особливої уваги.

ВР України 1991 ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини, проте соц. та екон. проблеми перехід. періоду призвели до того, що її положення виконуються не повною мірою, зокрема це стосується права дитини жити і виховуватися в сім’ї або сімей. оточенні; посилюється тенденція збільшення кількості дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьків. опіки, які потрапляють в інтернатні заклади. Становлення незалеж. України вимагає нових підходів до розвитку системи опіки та піклування на засадах гуманізму, в якій кожна дитина є особистістю і потребує індивід. підходу до виховання, що можливе лише за умов забезпечення повною мірою права дитини на сім’ю, тому система опіки і піклування поступово трансформується від колектив. форм виховання до сімейних шляхом прийняття в сім’ю неповноліт. дитини на правах сина чи дочки, опіки над неповнолітніми, розширення мережі прийомних сімей та Д. б. сімей. типу.

Завантажити статтю