Ґамсахурдіа Константіне Симонович

ҐАМСАХУ́РДІА Константіне Симонович ( ; 03(15). 05. 1893, с-ще Абаша Кутаїс. губ., нині місто в Грузії — 17. 07. 1975, Тбілісі) — грузинський письменник і літературознавець. Батько З. Ґамсахурдії. Академік АН Груз. РСР (1944). Після закін. Кутаїс. гімназії (1911) відбув до Німеччини, де навч. у Ляйпциз. і Мюнхен. університетах, закін. філос. факультет Берлін. університету (1919). Того ж року повернувся в Грузію. Від 1922 — ред. ж. «» («Ломісі»; друк. орган Академ. СП Грузії, у заснуванні якої Ґ. брав участь). Дебютував зб. лірики і новел «» («Країна, яку я бачу», 1924) як експресіоніст. Того ж року ви-дав повість («Дзвони у бурі»). 1926 заарешт. органами ОГПУ, засудж. на 10 р. Покарання відбував на Соловках (РФ), 1927 достроково звільн. Автор новел на соц.-морал. теми («Зустріч з мертвим», 1919), «» («Табу», 1925–27), « » («Невдалий Ґаху»), « » («Хоґаїв Міндія»; обидві — 1927–29); експресіоніст. повістей «» («Ліл», 1922), «» («Жіноче молоко», 1929). Нац.-громадян. пафосом пройняті новели «» («Фотограф», 1919), («Краса», 1922) та перший роман Ґ. « » («Посмішка Діонісія», 1925). Періоду колективізації в Грузії присвятив трилогію » («Викрадення місяця», 1935–36). До відображення тогочас. дійсності Ґ. звернувся в романі («Цвітіння лози», 1955). Серед творів на істор. тематику — роман « » («Правиця великого майстра», 1939; Державна премія Грузії ім. Ш. Руставелі, 1964) про будівництво собору Светицховелі (символ духовно-морал. та естет. ідеалів груз. народу), історію Грузії 11 ст.; тетралогія «» («Давид Будівник», 1942–62), в якій відображено не лише істор.-політ. ситуацію в країні 11–12 ст., але й нац.-реліг. та військ. життя тогочас. Близького Сходу. Враження від подорожі Україною 1930 відтворив у есе «» («Українська Феміда», 1931). Листувався з П. Тичиною, був знайомий з плеядою укр. митців. Автор низки есе про життєвий і творчий шлях груз., вірм., рос., зх.-європ., а також укр. (М. Гоголь, М. Бажан) письменників. Переклав груз. мовою «Божественну комедію» Данте, «Страждання молодого Вертера» Й. Ґете, поезії В. Вітмена та ін. Т. Шевченку присвятив ст. «» («Нескорений лицар», 1964). Твори Ґ. перекладено багатьма мовами народів світу, зокрема й українською (О. Мушкудіані, О. Пархомовська, З. Самійленкова, О. Синиченко, Р. Чилачава). Видав зібр. («Критичні статті», т. 1–2, 1956–59), («Вибрані твори», т. 1–8, 1958–67), («Зібрання творів», т. 1–10, 1973–75; усі — Тбілісі).

Завантажити статтю