Гідроекологія

ГІДРОЕКОЛО́ГІЯ (від гідро… і екологія) — галузь біології, що вивчає водні екосистеми або їх частини як цілісну систему взаємодіючих живих (біотичних) і неживих (абіотичних) компонентів. У сучас. біол. науці виділяють суборганізмові (молекуляр., генний, клітин., тканин.), організмовий та надорганізмові (популяц., біоценот., екосистем. та біосфер.) рівні організації живого. Г. вивчає закономірності життя переважно на надорганізм. рівнях, у нерозривному зв’язку з умовами водного середовища та прилеглих територій. Найширше Г. використовує дані гідрол. і гідрохім. дослідж. таких наук, як екол. гідрологія та екол. гідрохімія. Серед найважливіших напрямів Г. — водна радіоекологія та водна токсикологія. Осн. методи Г.: спостереження в природі; вивчення видового складу гідробіонтів та кількіс. показників розвитку окремих видів; хім. аналіз води та донних відкладень; експерименти на окремих популяціях, біоценозах та екосистемах; лаб. та матем. моделювання водних екосистем; застосування новітніх тех. засобів — підвод. телебачення, різних датчиків — для отримання оператив. інформації про стан водяних організмів. Для опрацювання отриманої інформації застосовується комп’ютерна техніка (екоінформатика).

Г. як самост. наука сформувалася в Україні наприкінці 20 ст., коли в навч. програми ВНЗів (зокрема Києво-Могилян. академії, Київ. університету, Нац. аграр. університету та ін.) були введені спец. курси з Г.

Г. — це також і соц.-екол. дисципліна, що вивчає антропоген. вплив на якість води, стан та функціонування водних екосистем в цілому як складових довкілля людини. Серед осн. чинників антропоген. впливу: гідротех. будівництво, зокрема зарегульовування річк. стоку при спорудженні гребель; випрямлення русел річок; поглиблювання дна; скидання у водні об’єкти забруднених вод; надходження забруднювачів з водозбір. площі. Однією з осн. проблем сучас. Г. є якість води, зокрема екол. основи її формування в екосистемах різних водних об’єктів (річках, озерах, водосховищах, морях і океанах), процеси забруднення — самоочищення, реакції екосистем на різні антропогенні впливи. За умов посиленого антропоген. впливу біол. продуктивність водойм істотно знижується, тому вона безпосередньо пов’язана з якістю води. Гідроекол. дослідж. сприяють найбільш раціональному та економічно ефективному вирішенню проблем збереження довкілля (т. зв. менеджмент довкілля). Особливого значення набули гідроекол. проблеми для України, яка є однією з малозабезпечених водними запасами країною Європи (в середньому на душу населення припадає бл. 1,0 тис. м³ місц. водних ресурсів, для порівняння в Європі — 4,6 тис. м³). Дефіцит водних ресурсів призводить до того, що здатність водойм до відновлення якості води наближається до критич. рівня і, разом з тим, зменшується біол. різноманіття водного середовища. Вивчення механізмів функціонування водних екосистем є основою для вирішення багатьох завдань, пов’язаних з підвищенням продуктивності водойм, поліпшенням якості води в них та здійсненням водоохорон. заходів на водозбір. площах. Деякі питання Г. вивчає гідробіологія.

В Україні проблеми Г. досліджують в Інституті біології пд. морів НАНУ (Севастополь), Інституті гідробіології НАНУ (Київ), НДІ біології Дніпроп. університету, Укр. НДІ екол. проблем (Харків), а також в Інституті риб. господарства УААН (Київ), Пд. НДІ мор. риб. господарства та океанографії (м. Керч, АР Крим). Як навч. дисципліну Г. запроваджено в Нац. університеті «Києво-Могилян. академія», Нац. аграр. університеті (Київ), Херсон. аграр. університеті та ін.

Завантажити статтю