Гідромеханіки Інститут НАНУ
ГІДРОМЕХА́НІКИ Інститут НАНУ — науково-дослідна установа, що вивчає проблеми гідромеханіки. Засн. 1926 у Києві на базі каф. гідрогеології Київ. політех. інституту як Інститут водного господарства УСРР, від 1936 — підпорядк. АН УРСР, від 1938 — Інститут гідрології АН УРСР, від 1944 — Інститут гідрології та гідротехніки АН УРСР. Від 1964 — сучасна назва. У структурі Інституту 12 наук. відділів, СКТБ, база експерим. дослідж. у с. Кийлів Бориспіл. р-ну Київ. обл. Основні напрями наук. досліджень: гідромеханіка рухомих об’єктів, турбулент. течій, водних струменів; розробка нових методів аналізу та керування гідродинаміч. процесами з метою створення нових технологій в екології, медицині, видобутку корис. копалин; розробка та ефективне використання нових зразків водного транспорту для використання шельфової зони; гідротехніка. Науковці Інституту з’ясували нові особливості формування турбулент. погранич. шару та виробили методи керування процесами обтікання тіл водою, що дозволило суттєво зменшити силу опору; вивчили закономірності швидкіс. рухів тіл під водою та розробили способи організації руху, які дозволили вперше в світі досягти швидкостей звуку у воді; на основі вивчення закономірностей течій підзем. вод створили нові технології організації системи зрошування та осушення земель; створили комп’ютеризов. комплекс для діагностики захворювань легень на основі розроблених фіз. і матем. моделей, що описують процеси руху повітр. потоків у дихал. тракті людини; розробили та впровадили рекомендації для ефектив. організації судноплавства на річках. В Інституті працюють 234 співроб., серед них — 23 д-рів і 70 канд. наук. Серед відомих науковців — Є. Оппоков, А. Огієвський, Г. Сухомел, Г. Логвинович, В. Грінченко, О. Олійник, О. Федоровський, Ю. Савченко, В. Нікішов. Інститут видає міжвідомчі зб. наук. праць «Гідромеханіка» та «Біоніка», ж. «Акустичний вісник» (від 1998) та «Прикладна гідромеханіка» (від 1999). Перший дир. — Є. Оппоков (1926–28), у 1987-2020 — В. Грінченко, від 2020 — Г. Воропаєв.