Відносини соціальні

ВІД­НО́СИНИ СОЦІА́ЛЬНІ — соціологічна категорія, що в узагальнено-абстрактному ви­гляді від­биває усталений, тривалий спосіб системно-упорядкованої взаємодії людей як соціальних субʼєктів. У конкретно-істор. аспекті вона означає зумовлений різнобіч. чин­никами життя та рівнем роз­витку су­спільства (соціуму) певний спосіб, або форму взаємодії людей (індивідів, груп, спільнот) за їх соц. ознаками — сусп. положе­н­ням, статусами, позиціями, ролями, характером діяльності. Оскільки В. с. у концентров. формі по­єд­нують у собі субʼєктивні (субʼєктні) і обʼєктивні чин­ники людського буття, вони, по-перше, ви­значають сут­тєві характеристики су­спільства в цілому та окремих його складових, утворюють його зміст і є вирішальними у діяльності та поведінці людей; по-друге, мають складну ієрархічно-рівневу будову — від взаємодії великих груп і спільностей до взаємодії індивідів.

До поч. 90-х рр. минулого столі­т­тя у вітчизн. наук. та соц.-політ. обігу превалювало дещо ін. поня­т­тя — сусп. від­носини. Вони ви­значались як сукупність сусп. звʼязків, що існують між різними соц. групами, класами, націями у процесі їх екон., соц., політ. та культур. жит­тєдіяльності; мали детермінуючий характер стосовно всіх ін. сфер та сторін сусп. життя; поділялися на первин­ні (матеріал., базисні) та вторин­ні (ідеол., надбудовні); їх субʼєкт мав надіндивідуал., соціоцентрич. характер, оскільки людина вважалася лише пред­ставником того чи ін. класу без врахува­н­ня притаман­них їй специфічно-особистісних властивостей. Хоча таке тлумаче­н­ня має певний наук. і кон­структив. сенс, воно є обмеженим щодо виявле­н­ня повної і адекват. картини прояву та функціонува­н­ня В. с. саме як різноманіт. і багаторівневої характеристики реал. взаємодій людей. Наук. роз­робки різних шкіл і напрямів роз­витку соціології нині дають під­стави як для ви­значе­н­ня більш повною мірою теор.-метод. засад наук. осмисле­н­ня реал. взаємодій людей у процесі функціонува­н­ня і роз­витку су­спільства, так і для упорядкува­н­ня й узагальне­н­ня набутих соціол. знань стосовно сутності, змісту та різновидів В. с. Чималу роль у цьому від­ношен­ні ві­діграли такі соціол. школи і течії, як класична формалізов. соціол. теорія між­людської взаємодії (Ґ. Зім­мель, Л. Гумплович, Ф. Тьон­ніс); соц. антропологія (К. Леві-Стросс, Б. Маліновські, А. Редкліфф-Браун); різні школи соц. психології (Ґ. Тард, Ґ. Лебон, І. Гоф­фман); структур. функціоналізм і теорія соц. дії (Т. Парсонс, Р. Мертон); символіч. інтеракціонізм і теорія комунікатив. дії (Д. Мід, Ю. Габермас); теорія соц. обміну (Дж. Гоманс) тощо.

Укр. соціол. та су­спільство­зна­вча думка щодо ви­значе­н­ня поня­т­тя «В. с.» роз­вивалася пере­важно двома шляхами: з одного боку, до уваги бралися перед­усім соц. чин­ники сусп. макрорівня і, таким чином, осмислювалась сутність сусп. від­носин, їх роль в істор. процесі (М. Драгоманов, С. Подолинський, М. Зіберт, П. Грабовський, І. Франко, М. Туган-Барановський); з ін., — робився акцент на індивідуально-особистісних чин­никах людських взаємодій, роз­вивалося і по­глиблювалося поня­т­тя формалізов. соц. звʼязків як сходинки до екс­плікації поня­т­тя «В. с.» (С. Дністрянський, А. Звоницька). Проміжну позицію у ви­значен­ні В. с. за­ймали М. Ковалевський, М. Костомаров, М. Грушевський.

Нині у світ. соціол. науці пере­важає думка, що у кон­ституюван­ні В. с. провід­ну інтегруючу роль ві­ді­грають субʼєкти соц. взаємодії — групи, спільності, особистості, які продукують, роз­вивають, збагачують, транс­формують і втілюють у собі всю різноманітність проявів тієї (притаман­ної їх взаємодіям) сут­тєвої властивості, котра отримала назву соціальність. В. с. у жит­тєдіяльності су­спільства не існують як чиста соціальність, оскільки вони виникають, функціонують і роз­виваються у певному предмет. полі цієї жит­тєдіяльності, з приводу освоє­н­ня тих чи ін. сторін природ. або людського світу. Завжди залишаючись формою між­субʼєкт. взаємодії людей, В. с. водночас реально існують на під­ставі окремих видів певної діяльності, за предмет. змістом якої виділяють соц.-екон., соц.-політ., соц.-правові, соц.-культурні, соц.-реліг., соц.-етнічні та ін. від­носини. На від­міну від над­особистісного характеру макросубʼєкта, його дво­їстості (су­спільство–клас, су­спільство–нація чи народність) у детермініст. концепції сусп. від­носин, за сучас. тлумаче­н­ням, В. с. ви­ступають як багаторівневі від­носини залежно від соц. мас­штабу їх субʼєкта (зокрема субʼєкт– су­спільство; субʼєкт–велика група, клас, нація; субʼєкт–мала контактна група; субʼєкт–індивід). Найтиповішою для В. с. є трирівнева структура: сусп. від­носини, групові від­носини, між­індивідні або між­особистісні від­носини. Однак реал. диференціація су­спільства є більш по­дрібненою й багатошаровою, тому трирівневість є лише при­близною й від­носною його характеристикою. Роз­різняють також між­групові (між­класові), внутрішньо­групові (внутрішньокласові), соц.-статусні, соц.-профес., соц.-етнічні та ін. від­носини як на сусп., так і на груповому, а також між­особистісному рівнях. Характер В. с. значною мірою залежить від соц. мас­штабу (рівня) їх субʼєкта: чим нижчий рівень соц. групи, менший її обсяг, простіша організац. структура, тим більш притаман­ні їй В. с. під­даються сві­домій і цілеспрямованій регуляції (саморегуляції) з боку їх без­посеред. субʼєкту; чим вищий соц. мас­штаб, ширший соц. про­стір групи, тим менше вона під­дається сві­домій регуляції і тим більш непередбаченим є вектор її дії на ті чи ін. сторони жит­тєдіяльності окремих груп чи су­спільства в цілому. За­значена закономірність не вичерпує умов і характеру адекватності В. с. сві­домості і намірам їх субʼєктів. Рушій. силою В. с. є не сві­домість, розум та рац. мисле­н­ня їх субʼєктів, а соц. інтереси людей, які далеко не завжди узгоджуються з імперативами логіки і здорового глузду. Оскільки саме ці інтереси втілюються у В. с. і вектор їх узагальне­н­ня далеко не завжди від­повід­ає очікува­н­ням, думкам і прагне­н­ням тих чи ін. груп людей, їх еліт і лідерів, обʼєктив. і ви­значал. характер цих від­носин варто завжди враховувати при роз­робці або виборі різних політ. стратегій і реформац. заходів.

Завантажити статтю