Берков Павло Наумович

Визначення і загальна характеристика

БЕ́РКОВ Павло Наумович (02(14). 12. 1896, м. Аккерман, нині Білгород-Дністровський Одес. обл. — 09. 08. 1969, Ленінград, нині С.-Петербург) — літературознавець, бібліограф. Доктор філологічних наук (1936), професор (1938), член-кореспондент АН СРСР (1960). Навч. у Новорос. (Одеса, 1917–20) і Віден. (1921–23) університетах. Працював ст. н. с. Інституту рос. літ-ри АН СРСР (Пушкін. дім; 1936–39, 1945–61). Автор праць про творчість М. Ломоносова, О. Сумарокова, В. Капніста, Д. Фонвізіна, В. Луніна; дослідж. з історії рос. літ-ри, журналістики, історії театру, текстології, книгознавства, техніки літературознав. праці. У 1920– 30-і рр. викладав на Вищих курсах бібліотекознавства при Держ. публіч. б-ці ім. М. Салтикова-Щедріна, працював у НДІ книгознавства, Інституті книги, документа і письма АН СРСР. Зробив значний внесок у розробку питань теорії, методики й історії бібліографії, бібліофільства й історії книги. Розробляв питання джерелознавства й методологію історії книги. За ред. Б. вийшов ґрунт. бібліогр. покажчик «История русской литературы 18 в.» (Ленинград, 1968). Значну увагу приділяв історії укр. літ-ри 18 ст., питанням рос.-укр. літ. зв’язків 18 — поч. 19 ст. У монографії «История советского библиофильства» (Москва, 1971) висвітлив бібліофіл. рух 20-х та 50–60-х рр. 20 ст. в Україні, зокрема діяльність Укр. бібліол. товариства, клубів любителів книги у Харкові, Одесі, Дніпропетровську та Херсоні. Низку робіт присвятив перекладам на європ. мови та історії вивчення «Слова о полку Ігоревім».

Завантажити статтю