Мала Перещепина

МАЛА́ ПЕРЕЩЕ́ПИНА (до 20 ст. — Перещепина) — село Новосанжарського району Полтавської області. Малоперещепин. сільс. раді підпорядк. села Велике Болото, Кустолове Перше, Маньківка та Пристанційне. Розміщено на піщаній рівнині лівого берега р. Ворскла (притока Дніпра), за 30 км від обл. центру, за 25 км від райцентру та за 3 км від залізнич. ст. Малоперещепинська (на лінії Полтава–Кременчук). Пл. сіл 14,1 км². За переписом насел. 2001, у Малоперещепин. сільській раді проживали 3178 осіб, з них у М. П. — 2025; нині — відповідно 2685 і 1757 осіб; переважно українці. В околицях М. П. виявлено залишки поселень пізньої бронзи, скіфських часів і черняхівської культури. 29 травня (11 червня) 1912 дітьми-пастухами за селом на березі Ворскли виявлено Малоперещепинський скарб. За народними переказами, назва походить від прізвища козака Степана Перещепи, який першим поселився у цій місцевості. Інша версія — перші поселенці раніше були мешканцями с. Перещепине (нині смт Новомосковського р-ну Дніпроп. обл.). Село виникло у 1-й пол. 17 ст. Жителі брали участь у Визвольній вій­ні під проводом Б. Хмельницького. 1802–1925 — у складі Полтавської губ. У 19 ст. сформувалася єврейська громада. Від 1846 — центр волості Констянтиноградського (1922–23 — Красногр.) пов. На той час проживали 1202 особи. 1848 у початковому парафіяльному училищі навчався 51 учень. 1859 було 479 дворів, мешкали 4572 особи, 1910 — відповідно 849 і 3844. У 1876 відкрито чоловіче і жіноче училища. На поч. 20 ст. працювали 2 олійні, паровий і понад 20 вітряних млинів, збиралися 5 ярмарків на рік, діяли Покровська (зведено 1830, у 1946 спалено за наказом парт. влади) і Миколаївська (відповідно 1844 і 1941) церкви з парафіяльними школами при них, єврейський молитовний будинок зі школою. Під час воєнних дій 1918–20 влада неодноразово змінювалася. 1923 з Малоперещепинської і Новотагалмицької волостей Красноградського пов. та Микільської волості Полтавського пов. у складі Полтавської округи утворено Малоперещепинський р-н. 1930 Буланівська, Головачанська і Минівська сільські ради віднесено до Полтавської міськради. 1931 Малоперещепин. р-н ліквідовано. Відтоді М. П. — у межах Новосанжарського р-ну. 1926 у селі та навколишніх хуторах проживали 5792 особи. Жителі потерпали від голодомору 1932–33, зазнали сталінських репресій. Від 18 вересня 1941 до 22 вересня 1943 — під німецько-фашистською оку­пацією. Нині працюють 4 сільськогосподарські підприємства, елеватор, лісне господарство, районна «Сільгоспхімія». У М. П. — загальноосвітня школа, дитсадок, будинок культури, бібліотека, пункт ветеринарної медицини. 1980 створено Малоперещепинський заказник (ботанічний, загальнодержавного значення).

Тут здавна розвинені народні промисли. М. П. — один з найбільших осередків лозоплетіння на Полтавщині. У місцевих дворучних кошиків м’яко заокруглені кути, широкі утори, верх. вінчик трохи увігнутий з боків, під ручками. Деякі майстри більше проварюють матеріал, завдяки чому він набирає червонястого тону; інші плетуть з білого пруття, відтінюючи білизну зеленим пояском у верх. частині або посередині. З художнього погляду, найдосконалішими вважають вироби із жовто-червоно-зеленими поясками посередині, у яких застосовують фігурне переплетення лози з рогозом, чим досягають збагачених і красивих ритмічно-фактурних і тональних ефектів. Встановлено пам’ятний знак на честь вождя булгар Кубрата, пам’ятники воїнам-визволителям і воїнам-землякам, які загинули під час 2-ї світової вій­ни. Серед видат. уродженців — психолог, чл.-кор. АПН СРСР Д. Ельконін і його брат живописець, графік, заслужений художник РФ В. Ельконін; фізик О. Камуз, фахівець у галузі механіки композитів і матем. моделювання В. Кущ, математик Є. Таран, агроном С. Каплуновський; фахівець у галузі технології машинобудування Е. Гуревич (конструював Челябінський тракторний завод у РФ, був його першим гол. інженером, 1938 репресований); учасники 2-ї світової вій­ни — Герой Радянського Союзу П. Пономаренко та повний кавалер ордена Слави А. Герасименко. На поч. 20 ст. у М. П. працював ветеринарним лікарем письменник, перекладач В. Королів-Старий, учителював педагог, письменник, публіцист Г. Шерстюк. До 1914 тут створював нар., неканонічні, т. зв. хатні ікони, а також розписував церковні інтер’є­­ри Ф. Граб.

Фотоілюстрації

×

❮ ❯

Завантажити статтю