Мовознавства інститут ім. О. Потебні НАНУ

МОВОЗНА́ВСТВА Інститут ім. О. Потебні НАНУ  — науково-дослідна установа, головний центр лінгвістичних досліджень в Україні. Засн. 1930 у Києві як НДІ мовознавства на базі мовозн. установ ВУАН: Української наукової мови Інституту, Комісії для складання історичного словника української мови при ВУАН, Комісії для складання словника української живої мови при ВУАН, Комісії етимол. словника української мови, Комісії нормат. граматики української мови, Комісії історії української мови, Діалектол. комісії. 1934 до Інституту приєднано його Харків. філію (існувала від 1930), у 1939 — Київ. і Харків. каф. мовознавства та секцію мови Дніпроп. каф. українознавства. 1939 у Львові утворено відділ Інституту, який очолив І. Свєнціцький. 1941 евакуйов. до м. Уфа (нині Башкортостан, РФ), де його співроб. працювали у складі Інституту сусп. наук, а 1942 — в Інституті мови і літ-ри. У липні 1944 відновив роботу в Києві, того ж року почав функціонувати відділ мовознавства — у складі Інституту сусп. наук АН УРСР у Львові (нині відділ української мови Інституту україно­знавства). Від 1945 — ім. О. Потебні. 1991 на базі відділів теорії та історії української мови, лексикології та лексикографії, культури української мови, діалектології та ономастики утворено Української мови Інститут НАНУ. Діють відділи — заг. мовознавства, слов’ян. мов, російської мови, роман., герман. та балтій. мов, мов України. Осн. напрями наук. роботи — вивчення історії, структури та функціонування слов’ян., герман., роман. і балтій. мов; теор. і методол. основи вивчення мов і практ. й приклад. застосування лінгвіст. інформації; дослідж. української мови у зв’язках з ін. мовами. В установі працюють 53 особи, з них 11 д-рів та 20 канд. н. Серед відомих учених сьогодення — В. Скляренко (1996–2017 — директор), Г. Півторак, О. Тараненко, О. Ткаченко, Б. Ажнюк (дир. від 2017), С. Єрмоленко, Т. Лукінова, В. Лучик, Н. Озерова. У різний час в Інституті працювали А. Багмут, А. Білецький, І. Білодід (1961–81 — директор), Л. Булаховський (1944–61 — директор), А. Грищенко, М. Грунський, Ф. Жилко, Ю. Жлуктенко, М. Жовтобрюх, А. Залеський, Т. Назарова, Н. Каганович (1934–37 — директор), М. Калинович (1939–41 — директор), Н. Клименко, А. Кримський, О. Курило, І. Матвіяс, О. Мельничук, А. Непокупний, В. Німчук, В. Русанівський (1981–96 — директор), О. Стрижак, Є. Тимченко, О. Синявський, І. Шаровольський. У наук. б-ці Інституту — понад 100 тис. од. зберігання. Серед ґрунт. вид. — «Українсько-російський словник» (т. 1–6, 1953–63), «Курс історії української літературної мови» у 2-х т. (1958–61), «Словник мови Шевченка» (т. 1–2, 1964; Державна премія УРСР, 1969), «Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов’янсь­ких мов» (1966), «Сучасна українська літературна мова» у 5-ти т. (1969–73), «Словник української мови» (т. 1–11, 1970–80; Державна премія СРСР, 1983), «Історія української мови» в 4-х т. (1978–83), «Етимологічний словник української мови» (т. 1–6, 1982–2012), «Білорусько-український словник» (2006), енциклопедія «Українська мова» (2000; 2004; 2007), «Російсько-український словник» (2003), «Історична типологія сло­в’янських мов» (2008), «Індоєвропейська спадщина в лексиці сло­в’янських, балтійських, германських і романських мов» (2013; усі — Київ), понад 20 книг із серії «Пам’ятки української мови». Видає ж. «Мовознавство» (від 1967).

Завантажити статтю