Петрушевич Лев Степанович
ПЕТРУШЕ́ВИЧ Лев Степанович (12. 09. 1880, с. Ракобовти, нині Золочівського р-ну Львівської обл. — 07. 05. 1940, Львів) — правознавець, громадсько-політичний діяч. Син Степана, племінник Євгена і Романа Петрушевичів. Закінчив Академічну гімназію у Львові (1900), вивчав право у Львівському і Віденському університетах. Працював суддею на Львівщині; радником суду, заступником прокурора окружного суду в м. Бережани (нині Тернопільської обл.). Член Української національно-демократичної партії (УНДП), Народного комітету. Учасник Листопадового чину 1918 у Бережанах. Обраний делегатом Української національної ради. У травні–квітні 1919 — член земельної комісії Західної області УНР. Учасник Надзвичайного з’їзду УНДП у м. Станіслав (нині Івано-Франківськ, березень 1919). Старший юрисконсульт Міністерства юстиції УНР, радник уповноваженого із закордонних справ Диктатора ЗУНР, шеф президіальної канцелярії Диктатора ЗУНР у Відні (1919–23). У 1924 нелегально повернувся до Львова. Став співзасновником Української партії праці (1926). Був помічником у адвокатській канцелярії С. Федака, після його смерті 1937 очолив товариство «Дністер», 1939 відкрив власну адвокатську канцелярію. Член головної ради Союзу українських приватних службовців «СУПРУГА» (1928–39), співзасновник видавничої спілки «Нові шляхи» (1929). Після окупації Львова Червоною армією у вересні 1939 підтримав радянську владу, за посередництва К. Студинського безуспішно намагався отримати роботу у Львівському університеті.
Рекомендована література
- Патер І., Павлишин О. Петрушевич Лев // Західно-Українська Народна Республіка. 1918–23. Уряди. Постаті. 2009;
- Павлишин О. Євген Петрушевич (1863–1940): Ілюстров. біогр. нарис. 2013 (обидві — Львів).
Завантажити статтю
Людина 
