Підпалий Володимир Олексійович

ПІДПА́ЛИЙ Володимир Олексійович (09. 05, за паспортом — 13. 05. 1936, с. Лазiрки Лазірківського, нині Лубенського р-ну Полтавської обл. — 24. 11. 1973, Київ) — поет, перекладач. Член СПУ (1967). Премія імені Г. Сковороди (2008, посмертно). Закiнчив Київський університет імені Т. Шевченка (1962). Працював редактором у Держлiтвидавi України (1962–65) та видавництві «Радянський письменник» (1965–73) у Києві. Дебютував 1958 добірками віршів у газетах «Молодь України» та «Зміна». У доробку — поеми, сонети, сонетоїди, елегії, притчі, верлібри, романси, балади, етюди. Основна тематика — любов до рідної землі, до матері, інтимна та пейзажна лірика, осмислення образу Г. Сковороди. Т. Шевченку присвятив цикл елегій «Поточене горем серце» (1971), що вміщені у книзі «Золоті джмелі» (К., 2011). Творчість П. базувалася на національних традиціях лірики 1960-х рр. і розвинулася до естетики «тихої лірики», суть якої у медитаційних роздумах єдності людини, її гармонійності глибини і співмірності із самим світом, ціннісній орієнтації сенсу життя, пейзажності та гармонії з природною стихією, звернень до історичної пам’яті. Писав для дітей («Кожна бджiлка — немов лiчилка», К., 1991). Перекладав з аварської, балкарської, білоруської, болгарської, вірменської, грузинської, німецької та російської мов.

Завантажити статтю