Скалозуб Лариса Георгіївна

Визначення і загальна характеристика

СКАЛОЗУ́Б Лариса Георгіївна (23. 05. 1926, с. Селище Корсунського, нині Звенигородського р-ну Черкаської обл. — ?, Київ) — мовознавиця. Доктор філологічних наук (1980), професор (1984). Закінчила Київський університет імені Т. Шевченка (1949), де й працювала 1950–99 на кафедрах загального мовознавства і класичної філології та української мови, водночас 1984–92 — керівник, 1992–2003 — науковий консультант лабораторії експериментальної фонетики. Послідовниця І. Сунцової. Започаткувала в українському мовознавстві дослідження артикуляторної динаміки мовлення. Зокрема, застосування низки спеціальних інструментальних прийомів дало змогу встановити, що у зв’язному мовленні поняття «звуки» є умовним, тоді як більш цілісними дискретними одиницями в артикуляторно-акустичному плані є склади. Саме в їх межах здатні реалізуватися основні ознаки звуків, які, на її погляд, можуть асоціюватися з інваріантами фонем. Фокусувалася на різних мовах (українська, російська, іспанська, корейська та ін.). Запропонувала динамічну класифікацію голосних і приголосних російської мови. Разом із В. Лебедєвим винайшла тензопалатоосцилографування — прийом вивчення динаміки артикуляції. Постійний член Комісії з фонетики і фонології при Міжнародному комітеті славістів. Відповідальний редактор наукового збірника «Загальна та експериментальна фонетика» (К., 2001).

Завантажити статтю