Кам’янка-Бузька
КА́М’ЯНКА-БУ́ЗЬКА (1485–1944 — Кам’янка-Струмилова) — місто Львівської області, райцентр. Міськраді підпорядк. села Забужжя і Тадані. Знаходиться над річками Західний Буг і Кам’янка, за 43 км від обл. центру. Площа 8,63 км2. Насел. 11 674 особи (2001, складає 103,6 % до 1989), переважно українці. На тер. міста знайдено залишки поселення доби бронзи (2 тис. до н. е.). Уперше згадується 1406 як поселення Димошин, яке було укріплене кам’яними стінами, обкопане ровом. Від 1440-х рр. — Кам’янка. На той час поселення вже мало статус вільного міста. 1471 староста (згодом львів. воєвода) Юрій Струмило домігся надання Кам’янці Маґдебур. права. Він збудував у центрі замок. У рік його смерті місто перейменували на Кам’янку-Струмилову. Наприкінці 15 ст. місто стало знач. центром торгівлі та ремесел. Через нього проходили торг. шляхи з Києва до Польщі та з Волині до Львова. 1509 польс. король Сиґізмунд І підтвердив Маґдебур. право та надав дозвіл на проведення двічі на рік ярмарків. 1578 місто одержало право складу для дрогобиц. солі. У 16 ст. тут діяли цехи кушнірів, ковалів, шевців, гончарів, слюсарів, мечників. У 16–17 ст. однією зі статей прибутків на Кам’янеччині був вивіз за кордон волів. Під час Визв. війни під проводом Б. Хмельницького Кам’янка-Струмилова кілька разів переходила з рук у руки, зазнала знач. руйнувань. У 18 ст. місто втратило значення торг. і ремісн. центру. Після 1-го поділу Польщі 1772 відійшло до Австрії (від 1867 — Австро-Угорщина). У цей же період його купив граф Й. Мір. 1789 Кам’янку-Струмилову позбавили Маґдебур. права. Пожвавленню екон. життя сприяло прокладення наприкінці 19 — на поч. 20 ст. поряд з містом залізниці. 1880 тут мешкало 6107 осіб. На поч. 20 ст. діяли цегел. завод, винокурня, паровий млин, лісопил. завод, на якому виготовляли паркет, смолу, терпентин і деревне вугілля. 1914 на сцені місц. Нар. дому актори укр. театру товариства «Руська бесіда», зокрема і Лесь Курбас, поставили драму І. Франка «Украдене щастя». Під час 1-ї світової війни за місто йшли кровопролитні бої. Від 1919 — у складі Польщі. 19 вересня 1939 місто захопили нім. війська, однак наступ. дня вони його залишили. Від жовтня 1939 — у межах кордонів УРСР. Від червня 1941 до липня 1944 — під нім.-фашист. окупацією. До серед. 1950-х рр. діяло підпілля ОУН–УПА. 1959 у місті мешкало бл. 8 тис., 1979 — 10,4 тис., 1998 — 11,4 тис. осіб. Гол. підприємства: «Райтекс» (постіл. білизна), «Кроно Україна» (деревообробні вироби; обидва — з іноз. інвестиціями). У К.-Б. — 3 заг.-осв. школи, ліцей, 5 дитсадків; Кам’янка-Бузький краєзнавчий музей, Нар. дім, Центр дит. і юнац. творчості, центр. рай. б-ка, дит. б-ка, муз. школа, кінотеатр; рай. лікарня; ДЮСШ; відділ. 6-ти банків. Є дит., ім. Т. Шевченка та ім. С. Бандери парки. Виходить г. «Життя і слово». Функціонують реліг. громади УГКЦ, УПЦ КП, євангел. християн-баптистів, християн віри євангельської, свідків Єгови. Пам’ятки архітектури: церква св. Миколая (1667) з дзвіницею (1762), церква Різдва Богородиці (1882; зберігається чудотворна ікона Струмило-Кам’янец. Божої Матері), костел Успіння Пресвятої Діви Марії (1910–14), ратуша (19 ст.), Нар. дім (нині Центр дит. і юнац. творчості, 1914). Встановлено пам’ятник Т. Шевченку, погруддя С. Бандери, І. Франка, О. Пушкіна. Серед видат. уродженців — фізик Р. Цегельський, фахівець у галузі терміч. та хім.-терміч. обробки кольор. металів і сплавів, чл.-кор. НАНУ В. Федірко, економіст О. Кузьмін, біолог Р. Максимович; письменник, публіцист, видавець О. Романчук, письменник, есеїст, критик Б. Смоляк; живописець І. Дмитрук; діяч ОУН–УПА Р. Кравчук, громад.-політ. діяч Л. Цегельський. 1948–61 у місті жив і працював письменник Григорій Тютюнник, тут він написав свій роман «Вир». У Кам’янці-Струмиловій закін. початк. школу (у ній згодом і викладав) чільний діяч ОУН–УПА Р. Шухевич.
Фотоілюстрації
Завантажити статтю
