Інтродукція

ІНТРОДУ́КЦІЯ (лат. introductio — введення, від introducо — вводжу) — переселення окремих сортів і видів рослин та тварин за межі їхніх природних ареалів на території, де вони раніше не існували. У музиці та літературі — невеликий вступ, що передує осн. частині муз. або літ. твору; різновид увертюри.

Інтродукція гідробіонтів (І. г.) — переселення певних видів водяних тварин (безхребетних, риб) і рослин за межі їхніх природних ареалів у водойми і водотоки, де вони раніше не існували. І. г. є початк. фазою акліматизації. Укр. гідробіологи у 60-х рр. 20 ст. обґрунтували доцільність і здійснили широкомасштабне переселення водяних безхребетних понто-каспій. фауни (гаммарид разом з мізидами, корофіїдами, поліхетами і молюсками) з Дніпров.-Бузького лиману до внутр. водних об’єктів України для поліпшення корм. бази риб, що мало позитивні результати. Прикладом вдалої І. г. є також впровадження у рибне госп-во України коропових далекосх. комплексу: білого й чорного амурів, білого (амурського) і строкатого товстолобиків. Масштаби вирощування і вилову їх у ставках та природ. водних об’єктах набули вагомого екол. значення. Культура розведення цих риб ґрунтується на штуч., а не природ. відтворенні потомства, оскільки у водних об’єктах України відсутні умови для нересту плідників, розвитку потомства, особливо в ранньому онтогенезі.

В. М. Жукинський

Інтродукція рослин (І. р.) — цілеспрямована діяльність із уведення в культуру певного природно-історичного регіону нових родів, видів, сортів і форм рослин або перенесення їх з природи в культуру. Поняття «інтродукція» передбачає активну діяльність людини, спрямовану на збагачення культур. флори. Осн. завдання І. р. — вирішення як фундам. проблем, пов’яз. зі збереженням різноманіття флори, виявленням закономірностей адаптації рослин до умов нового (інтродукц.) ареалу, так і практ. завдань (повне і рац. використання рослин. ресурсів). Інтродукц. роботу починають з вивчення флори досліджуваного регіону (осередку інтродукції), виявлення клімат., флорист. і фітоценотич. аналогій. У цьому регіоні збирають вихід. інтродукц. матеріал, досліджують інтродукований вид (ритміка росту і розвитку, її синхронність з клімат. ритмом, стійкість до температури, засолення, техноген. умов, фізіол. особливості, біохім. склад, насіннєва продуктивність, спосіб розмноження). Оцінювання інтродукц. здатності рослин є важливим завершал. етапом первин. інтродукції. Після підведення підсумків І. р. відбирають перспективні для масового розмноження види, здійснюють дослідно-пром. перевірку й упровадження в культуру. Як правило, інтродукція супроводжується акліматизацією рослин. Заг. теорія І. р. відсутня. Її формулювання ускладнюється тим, що дослідж. онтогенезу інтродуцентів є завершал. етапом первин. інтродукц. випробувань, у зв’язку з чим виявлення будь-яких закономірностей інтродукц. процесу можливе на основі систем. планування і прогност. оцінок усіх його етапів. Останнім часом існує тенденція переходу від диференційов. до інтеграл. оцінювання успішності інтродукції й акліматизації рослин.

І. р. започатковано водночас із зародженням землеробства. На території України І. р. розпочато бл. 6 тис. р. тому, свідченням чого є знахідки насіння ячменю, проса, гороху, бобів, абрикоса, сливи в культур. шарах ранньотрипіл. поселень. У той же період окультурено виноград та яблуню лісові. На поч. 1 тис. до н. е. на тер. сучас. України з’явилися жито, сочевиця, часник, коноплі. У 7 ст. до н. е. грец. колоністи в Пн. Причорномор’ї інтродукували виноград справжній, лавр благородний, кипарис вічнозелений, на поч. н. е. — смоківницю звичайну, персик звичайний, маслину європейську, горіх грецький, мигдаль звичайний. У 10 ст. н. е. у лісостеп. зоні України впроваджено виноград справжній, шовковицю білу, вишню звичайну, горіх грецький, цибулю, буряк цукровий, які набули поширення в культурі. Інтенсифікації І. р. у 17–19 ст. сприяло заснування ландшафт. та дендрол. парків, акліматизац. і ботан. садів, садових фірм. У цей час інтродуковано багато видів рослин із Пн. Америки, Сх. та Серед. Азії, Кавказу, Середземномор’я. Набули масового поширення картопля, соняшник, кукурудза. Найбільшими осередками І. р. стали: у Прикарпатті — Ботан. сад Львів. університету, на Буковині — Ботан. сад Чернів. університету, на Правобережжі — Кременец. ботан. сад (згодом його колекції рослин передано Ботан. саду Київ. університету, який продовжив інтродукц. діяльність), дендрол. парки «Олександрія» (Біла Церква) та «Софіївка» (Умань), на Лівобережжі — акліматизац. сад побл. Краснокутська (нині смт Харків. обл.), Ботан. сад Харків. університету, у степ. зоні — дендрол. парки «Веселі Боковеньки» (нині Долин. р-н Кіровогр. обл.) та «Асканія-Нова» (нині Чаплин. р-н Херсон. обл.), Ботан. сад Одес. університету, в Криму — Нікіт. ботан. сад. У 20 ст. засн. низку ботан. садів у Києві, Житомирі, Вінниці, Кам’янці-Подільському, Черкасах, Полтаві, Дніпропетровську, Донецьку, Херсоні, Сімферополі, Євпаторії, Ужгороді, Івано-Франківську, Луцьку, Кривому Розі, які здійснюють І. р. Нині кількість інтродукованих дерев. рослин у 5 разів перевищує кількість дикорослих видів дерев і кущів. Завдяки І. р. значно змінено культур. ландшафт України. Укр. ботаніки зробили вагомий внесок у вивчення важливих теор. і практ. питань І. р. (інтродукц. районування України, біол. основи інтродукції великої кількості видів рослин, методика оцінювання успішності інтродукції, схема становлення культур. флори внаслідок І. р., внутр.-видова різноманітність і формоутворення, насіннєзнавство й насінництво, агротехніка вирощування інтродукованих рослин тощо).

М. А. Кохно , С. В. Клименко

Інтродукція тварин (І. т. ) — переселення окремих видів тварин у нові для них ареали. Може завершуватися акліматизацією тварин або згасанням і вимиранням популяцій. Розрізняють навмисну і випадк. І. т. Навмис. інтродукції підлягають види, які мають пром. значення, сприяють госп. діяльності людини. Випадк. інтродукція — завезення тварин (переважно паразитів) з імпортованою с.-г. продукцією, корис. інтродуцентами, баластними водами тощо. Прикладом І. т. в Україні були масштабні проекти із завезення чужорід. видів хребетних, зокрема за програмами із покращення мислив. угідь (серед. 20 ст.).

М. М. Хомик

Завантажити статтю