Західнополіський говір
ЗАХІДНОПОЛІ́СЬКИЙ ГО́ВІР — один із говорів північного наріччя української мови. Ін. назва — волин.-поліс. діалект. Охоплює тер. майже всієї Волин. і пн.-зх. р-нів Рівнен. обл., а також Берестейщини та Пінщини в Білорусі. До нього прилягають надбуз.-поліс. (підляс.) говірки, що побутують на лівобережжі Зх. Бугу, тягнучись смугою 40–50 км до р. Нарев. Пн. межа З. г. — з білоруською мовою, часом нечітко виявлена, з числен. перехід. укр.-білорус. говірками; на Сх. проходить з Пн. на Пд. від гирла р. Стир до перетину р. Горинь Держ. кордону України і далі по Горині, від місця її найбільшого зближення зі Стиром — по цій річці у напрямку Луцька; зх. межа — прибл. по Зх. Бугу, на зх. узбережжі якого також наявні окремі укр. говірки; пд. межа перетинає із Зх. на Сх. — напрям Володимир-Волинський–Луцьк до межі зі Стиром. Уздовж цієї лінії на Пн. тягнеться широка (місцями до 100 км) смуга перехід. говірок на пн.-укр. основі. З. г. постав унаслідок найдавнішої колонізації цієї тер. різними етніч. елементами. Очевидно, пн. (поліс.) частина істор. Волині етнічно відрізнялася від пд., яку охоплює сучас. волинський говір, що зумовлювалося різними природ. умовами. На тер., яку охоплює З. г., за давньорус. літописом, жило сх.-слов’ян. плем’я бужан, яке пізніше стало називатися волинянами. Бужани первісно входили до племін. об’єдн. дулібів. З. г. відповідає пн. частині Червен. землі, яка охоплювала течію Стиру, але не доходила до Горині. Межа між серед.-поліс. і зх.-поліс. говорами відповідає істор. даним. Також істор. чинниками зумовлена відмінність берестей. говірок від решти говірок З. г. (волиняни перейшли р. Прип’ять та освоїли тер. майбут. Берестейщини). Виділення надбуз. говірок у З. г. пояснюється давнім етніч. зв’язком цієї тер. з Наддністрянщиною і багатовік. перебуванням у складі Польщі. З. г. характеризується специфіч. ознаками у фонетиці, граматиці й лексиці. Найхарактерніші фонет. риси: 1) відповідно до етимол. [о] у новозакритих складах під наголосом виступають здебільшого монофтонги [у], [и], [і], [іи] (кун’, вул, кин’, вил, кіин’, віил, кін’, віл та ін.), хоч у пн. говірках цієї групи, а також у надбуз.-поліс. зустрічаються також дифтонги [у͜о], [у͜е], [у͜і], (ву͜ол, му͜ой, ву͜ел, му͜ей, ву͜іл, ку͜он’ та ін.), які помітно витісняються монофтонгами (зокрема [ӱ] — вӱл, мӱй та ін.); 2) на місці етимол. [е] у новозакритих складах під наголосом також виступають звичайні монофтонги [у], [ӱ], [и], а частіше [і] (прин’ус, прин’ӱс, прин’іс, жінка, піч, шіст’, с’ім та ін.), хоч у надбуз.-поліс. говірках зустрічається ще дифтонг [і͜е] (хмі͜ел’ та ін.); 3) давній ѣ як у наголошеній, так і в ненаголош. позиціях заступає монофтонг [і] (сн’іг, ˈс’іно, л’іс, л’іˈси та ін.), хоч у ненаголош. позиції може бути й [и] (миˈшок, пиˈсок та ін.); проте в низці говірок, зокрема у деяких північніших і надбуз.-поліс., під наголосом зустрічається ще й дифтонг [і͜е] чи [и͜е] (ˈс’и͜ено, л’і͜ес, ˈт’и͜есто та ін.); 4) у ненаголош. позиції [е], [и] зближуються (сеиˈло, теиˈпер, поˈс’ійиш та ін.); 5) ненаголошене [о] зближується з [у] (гуоˈлубка, куоˈжух та ін.); 6) поширені звукосполуки [гі], [кі], [хі] поряд з [ги], [ки], [хи], зокрема в пн. частині цих говірок (ˈрокі, муˈрахі, ˈночі та ін.); 7) дзвінкі приголосні в середині слів перед глухими й у кінці слів повністю або частково втрачають дзвінкість (ˈсолотко, ˈсолод^ко, ˈд’їж^ка, моуˈрос, сат та ін.); 8) поширені приставні приголосні [в], [г] (гоуˈвес, ˈгоко, ˈвулиц’а, ˈвусил’ниц’а та ін.); 9) у більшій частині З. г. наголош. звук [а] після м’яких і шиплячих приголосних переходить в [е] (ўз’еў, ˈд’екувати, ˈт’еж^ко, дуˈш’е); 10) у пн. частині З. г. наголошений [а] переходить в [е] після [й] (ˈйема, ˈйегода, ˈйеблуко). Грамат. риси: 1) закінчення -ови, -еви у давал. відмінку однини іменників чол. роду (ˈсинови, бˈратови, ˈдубови, коˈневи та ін.); 2) закінчення -и у давал. і місц. відмінках однини іменників жін. роду м’якої і твердої груп (ˈвишни — на ˈвишни, ˈлипи — на ˈлипи); 3) паралел. закінчення -ам, -ах і -ом, -ох у давал. та місц. відмінках множини іменників чол. роду (воˈлам — воˈлом, стоˈлам — стоˈлом та ін.); 4) інфінітивні форми на -ти і -чи, як у пд.-зх. діалектах (хоˈдити, ноˈсити, могˈчи, пеи(к)ˈчи та ін.); 5) складені форми майбут. часу недоконаного виду: ˈбуду хоˈдити і му хоˈдити; 6) у низці говірок, зокрема в надбуз.-поліс., поширені складені форми минулого часу ходˈилис’мо, хоˈдилис’те, а також ходˈил’іхмо, ˈбул’іхмо (у деяких надбуз.-поліс.); 7) наявність як і у пд.-зх. діалектах, іменникових утворень із суфіксом -иско відповідно до утворень із суфіксом -ище в ін. поліс. та пд.-сх. діалектах; 8) синтакс. конструкцій, спіл. з пд.-зх. діалектами (нас буˈло двох, меˈн’і боˈлит’ голоˈва тощо) та ін. Особливістю З. г. є нашарування на пн. діалектну основу пд.-зх. діалект. рис. Найбільше пд.-зх. особливостей — у надбуз., найменше — у берестей. і пінських говірках.
Рекомендована література
- Михальчук К. П. Наречия, поднаречия и говоры Южной России в связи с наречиями Галичины // Тр. этногр.-статист. экспедиции в Западнорус. край. С.-Петербург, 1877. Т. 7, вып. 2;
- Шимановский В. Звуковые и форменные особенности народных говоров Холмской Руси. Варшава, 1897;
- J. Tarnacky. Studia porównawcza nad geografią wyrazów (Poliesie — Mazowsze). Warszawa, 1939;
- Назарова Т. В. Інтерферентні ареали як об’єкт дослідження історичної діалектології // Пр. XIII Респ. діалектол. наради. К., 1970;
- Бевзенко С. П. Українська діалектологія. К., 1980;
- Корзонюк М. М. Матеріали до словника західноволинських говірок // Укр. діалектна лексика. К., 1987;
- Атлас української мови: У 3 т. К., 1988. Т. 2;
- Матвіяс І. Г. Українська мова і її говори. К., 1990;
- Толстой Н. И. Этнокультурное и лингвистическое изучение Полесья (1984–1994) // Славян. и балкан. фольклор. Москва, 1995;
- Громик Ю. В. Прислівники відзайменникового походження у західнополіських говірках української мови. К., 1999;
- Аркушин Г. Л. Словник західнополіських говірок: У 2 т. Лц., 2000;
- Скопненко О. І. Берестейсько-пинські говірки: генеза і сучасний стан (історико-фонетичний нарис). К., 2001;
- Аркушин Г. Л. Іменний словотвір західнополіського говору. К., 2005;
- Зінчук Р. С. Атлас словозміни іменників у західнополіських говірках. Лц., 2010.
Завантажити статтю
