Європейський союз

ЄВРОПЕ́ЙСЬКИЙ СОЮ́З — міжнародне політично-економічне об’єднання європейських держав. Сформувався на основі Європейського економічного співтовариства, Європейського об’єднання вугілля і сталі (ECSC) та Європейського товариства з атомної енергії (Euratom). Правовою основою для такого об’єднання став Договір про Європейський Союз, підписаний 1992 дванадцятьма державами-членами трьох зазначених співтовариств (Бельгією, Великою Британією, Грецією, Данією, Ірландією, Іспанією, Італією, Люксембурґом, Нідерландами, Німеччиною, Португалією, Францією) у місті Маастрихт (Нідерланди). Згодом Маастрихтський договір доповнено низкою протоколів і заяв з різних аспектів діяльності Європейського Союзу.

З погляду норм класичного міжнародного права Європейський Союз поєднує в собі якості міжнародної організації та держави. Країни-члени передали йому державницькі функції, попередньо відмовившись здійснювати ці функції самостійно. Це стосується передусім компетенцій ЄС в галузях конкуренції та спільної торгової політики. Міжнародний юридичний статус ЄС дає об’єднанню можливість самостійно проводити дипломатичну діяльність на міжнародній арені. Принципи верховенства й прямої дії права ЄС щодо систем національних прав країн-членів гарантують однорідність юридичного простору спільноти і також надають їй ознак державності федеративного типу.

Європейський Союз став результатом майже 40-річного розвитку процесу інституціоналізації європейської інтеграції. Упродовж першої половини 1990-х років країни-члени ЄС спрямовували свої зусилля на створення Монетарного союзу. Водночас вирішувалося питання входження до Європейського Союзу нових членів. 1995 року до ЄС приєдналися Австрія, Швеція та Фінляндія, але більшість норвежців та швейцарців висловилися проти членства в Європейському Союзі. У тому ж році набули чинності Шенгенські угоди (1985), які забезпечили політико-правові умови створення Шенгенського безвізового простору для громадян країн-членів Європейського Союзу (у межах цього простору передбачено вільне пересування робочої сили та надання послуг). 1999 року створено Монетарний союз Європейського Союзу, однак до нього не увійшли Велика Британія, Данія, Швеція, 2002 року єдина грошова одиниця євро введена у готівковий обіг. 2000 року в місті Ніцца (Франція) на зустрічі глав держав 15 країн-членів ЄС та десяти країн-кандидатів підписано договір, що фактично започаткував процес випрацювання Конституції ЄС. 2002 року розпочалася робота Конституційного конвенту, 2003 року Рада глав держав-членів ЄС затвердила проект Конституції. Наступного року в Римі підписано першу Конституцію ЄС, однак її досі не ратифіковано всіма країнами-учасницями ЄС (національними парламентами або референдумами; наприклад, у Франції та Нідерландах на референдумах було відхилено ратифікацію Конституції ЄС).

2004 року новими членами Європейського Союзу стали відразу 10 країн: Естонія, грецька частина Кіпру, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія. У 2007 році до ЄС приєднано Румунію та Болгарію, у 2013 — Хорватію. У 2020 в результаті Брекзіту (референдум, що відбувся 2016 року) Велика Британія полишила ЄС. Отже, нині кількість країн-членів ЄС — 27, хоча загальний їх перелік охоплює 28 країн (див. табл.)

Країни Європейського Союзу

Головний наднаціональний орган виконавчої влади Європейського Союзу — Європейська комісія (створена 1958 року; президент від 2019 року — У. фон дер Ляєн). Вона незалежна від впливу національних урядів, приймає колегіальні рішення та несе відповідальність перед Європейським парламентом. Складається з 20 європейських комісарів, зокрема голови Європейського Союзу і двох його заступників, призначуваних за згодою урядами держав-членів на п’ять років з правом переобрання. Комісари не мають права давати чи отримувати інструкції від національних урядів, зобов’язані зберігати конфіденційність інформації. 1993 року представництво Європейської комісії відкрите в Україні.

Окрім низки соціально-економічних та внутрішньополітичних проблем перед ЄС постала необхідність розбудови власних Збройних сил. Першим викликом спільній зовнішній політиці ЄС у питаннях світової безпеки стали балканські події. Під час бомбардувань Югославії, коли НАТО, кероване США, по-своєму вирішувало конфлікт між албанцями та сербами (1998–99) в автономній країні Косово, Європейський Союз виявився неспроможним стати гарантом європейської безпеки. Нова криза у зовнішньополітичній діяльності Європейського Союзу виникла у зв’язку з ініційованим США поваленням в Іраку режиму С. Хусейна. Держави-члени та держави-кандидати у члени Європейського Союзу, безумовно підтримуючи курс на повсюдне встановлення демократії, мали різні підходи щодо практичного вирішення проблем демократизації світу. Європейський Союз фактично розколовся на «нову» Європу, яка на чолі з Великою Британією та Польщею підтримала іракську політику США, орієнтуючись на військове втручання у внутрішні проблеми Іраку, та «стару» Європу, яка на чолі з Францією та Німеччиною наголошувала на нелегітимності суто військового вирішення іракської проблеми. Відповіддю Європейського Союзу на ці виклики стало створення 2004 року Європейського агентства з питань озброєнь та формування Європейського корпусу, покликаного виконувати миротворчі функції по всьому світу.

Європейський Союз — найбільший торговий партнер та інвестор України. Політико-правові засади співробітництва закладені 1994 року «Договором про партнерство й співробітництво між Україною та Європейським Союзом» (набув чинності 1998 року). Його положення 2004 року поширені на десять нових країн-членів ЄС. У політичній сфері співробітництво здійснюється на рівні Ради співробітництва Україна–Європейський Союз, регулярно відбуваються консультації у форматі Україна — «трійка» Європейського Союзу (складається з держави, яка головує в Європейському Союзі, держави, яка головувала у попередньому терміні, і держави, яка буде головувати у найближчі півроку). 1997–2004 роках відбулося вісім засідань Ради співробітництва Україна–Європейський Союз на найвищому рівні, 2005 року підписано розрахований на три роки План дій Україна–Європейський Союз, що передбачає запровадження політики «спеціального сусідства». Окрім економічних аспектів, пріоритетами в співпраці України та Європейського Союзу є проведення регулярних консультацій з актуальних міжнародних проблем, питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією, запобігання нелегальній міграції, а також співробітництво у галузі культури й освіти. 2009 року тривали переговори щодо укладення угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом: Україна наполягала на збереженні за собою перспективи вступу, Європейський Союз хотів на невизначений термін закріпити співпрацю у форматі так званого Східного партнерства (також залишалися розбіжності стосовно унормування правил створення зони вільної торгівлі). У 2014 укладено «Угоду про асоціацію між Україною та Європейським Союзом» (набула чинності в 2017 році). У 2022 році Україна отримала статус кандидата на вступ до ЄС.

Завантажити статтю