Епізоотія

ЕПІЗО́ОТІЯ (від епі… й грец. ξον — тварина) — поширення інфекційної хвороби тварин на значній території. Епізоот. є ящур, класична чума свиней, чума великої рогатої худоби, пастерельоз, хвороба Ньюкасла тощо. Необхід. умовами виникнення Е. є наявність джерел збудника інфекції (хворі тварини, мікробоносії), механізму його передачі та сприйнятливих тварин. Згасання Е. відбувається в міру збільшення в стаді імун. тварин та внаслідок проведення комплексу протиепізоот. заходів відповідно до діючих інструкцій і вимог Міжнар. епізоот. бюро і ВООЗ. Простішими формами вияву епізоот. процесу є спорадія й ензоотія, а найвищим ступ. його інтенсивності — панзоотія. Спорадія (від грец. σπείρω — сію, розсіваю), або спорадичний (поодинокий) випадок захворювання, є найнижчим ступ. інтенсивності епізоот. процесу, коли на певній території мають місце поодинокі випадки захворювання тварин і між ними важко або неможливо встановити зв’язок, вони виникають незалежно один від одного й не пов’язані з одним і тим самим джерелом збудника інфекції (правець, актиномікоз, злоякісна катарал. гарячка). При ензоотії (від ен... і грец. ξον — тварина) спалах інфекц. хвороби обмежений певною територією (окреме госп-во, ферма, населений пункт, природне угіддя), за межі якої, як правило, збудник не поширюється. Серед ензоот. захворювань — ешерихіоз, сальмонельоз, дипло-, стрептококоз телят, поросят, ягнят, птиці та ін. тварин, що виникають у результаті порушення технологій утримання, годівлі тощо. При панзоотії (від грец. πᾶν — усе і ξον — тварина) інфекц. хвороба швидко поширюється в довкіллі й охоплює території багатьох країн і навіть континентів. Остання панзоотія вірусу ящура (варіант А₂₂) на території України та всіх країн Європи, крім Великої Британії, зафіксована 1965–68 (поширився з Азії). Панзоот. також є високопатогенні штами вірусів афр. чуми, везикуляр. екзантеми свиней, чуми великої рогатої худоби та ін.

Нині відомо понад 1500 інфекц. захворювань, із яких бл. 500 — особливо небезпечні, бл. 150 — спільні для людини і тварин. Останні за джерелом інфекції поділяють на зооантропонози (збудник передається від тварини людині) й антропозоонози (збудник передається від людини тварині). Такі хвороби епізоотологія вивчає спільно з епідеміологією, що забезпечує розроблення й удосконалення заходів профілактики та ліквідації інфекц. захворювань як серед тварин, так і людей. У межах міжнар. співробітництва Міжнар. епізоот. бюро вимагає від країн надання своєчас. достовір. інформації у разі появи карантин. хвороб — афр. та класич. чуми, везикуляр. хвороби свиней, везикуляр. стоматиту, віспи овець та кіз, інфекц. (контагіоз.) плевропневмонії великої рогатої худоби, катарал. гарячки овець, хвороби Ньюкасла, сибірки, чуми (високопатоген. грипу) птиці, чуми великої рогатої худоби, дрібних жуйних — та сприяє проведенню протиепізоот. заходів. Незважаючи на значні досягнення в специфіч. профілактиці інфекц. хвороб, епізоот. ситуація з туберкульозу та лейкозу великої рогатої худоби нині значно погіршилася. У Великій Британії серед худоби виявлено модифіков. білок — пріон, 1986 хворобу визначено як губчасту енцефалопатію великої рогатої худоби. 1997 у Гонконзі виник новий варіант пташиного збудника грипу Н₅N₁, який має тенденцію до знач. поширення. Складною є ситуація з сапрофітами, які активно змінюють адаптивні властивості у бік паразитизму. Останнім часом спостерігають зростання кількості емерджент. та екзотич. інфекцій серед тварин.

Завантажити статтю