Жовтневий переворот 1917

ЖОВТНЕ́ВИЙ ПЕРЕВОРО́Т 1917 25 жовтня (7 листопада) у м. Петроград (нині С.-Петербург) більшовики заарештували Тимчас. уряд і перебрали на себе центр. владу в Росії. У зверненні «К гражданам России!» військ.-рев. комітет (штаб повстання) декларував демократ. мир, скасування поміщиц. землеволодіння, встановлення робітн. контролю над виробництвом, утворення рад. уряду. 2-й Всерос. з’їзд рад, який відбувся 25–27 жовтня (7–9 листопада), ухвалив рішення про перехід влади до рад, прийняв декрети про мир і землю (див. Декрети радянської влади), сформував новий уряд — РНК на чолі з В. Леніним, обрав Всерос. ЦВК (Україну на з’їзді репрезентувало 140 делегатів). 2(15) листопада РНК Рад. Росії прийняла Декларацію прав народів Росії 1917, у якій викладено осн. положення нац. політики рад. влади: рівність та суверенність народів, право на вільне самовизначення аж до відокремлення й утворення незалеж. держав.

Звістка про ці події швидко досягнула України, однак лише в окремих містах Донбасу та Криворіжжя влада перейшла до рад. У Києві надвечір 25 жовтня (7 листопада) представники різних партій створили Крайовий комітет оборони революції, підпорядк. УЦР. 27 жовтня (9 листопада) представники київ. рад фабрично-завод. комітетів та профспілок обрали військ.-рев. комітет у складі І. Крейсберга, Л. і Г. П’ятакових, Я. Гамарника та ін., який не схвалив позицію УЦР. Того ж дня УЦР прийняла резолюцію про владу, в якій негативно поставилася до перевороту в Петрограді й проголосила перехід влад. повноважень до всієї рев. демократії, а не лише до рад, що відштовхнуло від неї більшовиків. Водночас штаб Київ. військ. округу (КВО), який очолював війська, вірні Тимчас. урядові, не визнав Крайовий комітет оборони революції та більшов. ревком, а 28 жовтня (10 листопада) заарештував чл. комітету. Того ж дня його функції перебрав на себе Ген. Секретаріат УЦР. Більшов. повстання в Києві, розпочате новим ревкомом (А. Іванов, В. Затонський та ін.) проти військ КВО, закінчилося тим, що представниц. узгоджувал. комісія постановила вивести війська, викликані командуванням КВО, і демократизувати його штаб. Юнкери й донські козаки під командуванням генерала Квецинського залишили Київ. Командування військами КВО прийняв підполковник Павленко. Відновлений більшов. ревком вже не претендував на владу. 30 жовтня (12 листопада) УЦР заслухала доповідь М. Грушевського про проект Конституції України. Нею передбачене встановлення федератив. зв’язків України з Рад. Росією, компетенція Ген. Секретаріату поширена на Катеринослав., Харків., Херсон., Таврій. (без Криму), Холм., частково Курську та Воронез. губернії. На об’єднаному засіданні рад робітн. і солдат. депутатів Києва УЦР визнано крайовою владою. Вона у цей час була найвпливовішою політ. силою в Україні та об’єднувала рев.-демократ. сили, які репрезентували інтереси укр., рос., євр. та ін. населення. 7(20) листопада проголошено III Універсал УЦР, що декларував утворення УНР, запроваджував демократ. свободи, окреслював держ. кордони та принципи укр.-рос. зв’язків на засадах федерації. Цей визнач. істор. акт знаменував відродження нац. державності.

Жовтн. події в Петрограді призвели до політ. дезінтеграції колиш. Рос. імперії: Білорус. рада виступила проти більшов. перевороту, підтримавши Комітет порятунку батьківщини й революції, на Кавказі виник уряд Гірс. респ. і Тимчас. Гірс.-Дагестан. уряд, заг.-сибір. з’їзд у м. Томськ проголосив автономію Сибіру, заг.-казах. з’їзд — Алаш-Ордин. автономію, татар. Нац. збори — утворення Урало-Волз. штатів. Крайові уряди виникли також на Кубані, Дону, в Криму. Тоді ж відбулися вибори до Всерос. Установ. зборів, підготовлені ще Тимчас. урядом. Результати голосування в Україні засвідчили незаперечну перевагу політ. сил УЦР: 77 % голосів здобула УСДРП, 10 % — більшовики (у 2,5 раза менше, ніж загалом по Росії). У зросійщених містах РСДРП(б) дістала більшу підтримку: у Катеринославі (нині Дніпропетровськ) — 26,4 %, Одесі — 28,6 %, Харкові — 27,8 %, а в гарнізонах цих міст відповідно 53,4, 19,6, 44,9 %. Після проголошення III Універсалу УЦР активізувала підготовку до виборів в Укр. Установчі збори (затвердила Гол. у справах виборів до Укр. Установ. зборів комісію, закон про вибори). Водночас діячі УЦР спрямовували свої зусилля на створення нової федерації народів у складі демократ. Росії, яку мали складати Молдова, Крим, Кубань, Всевелике Військо Донське, Башкортостан, Сибір і Кавказ. УЦР фактично ігнорувала декрети РНК Рад. Росії. Всупереч ленін. гаслу самочин. припинення війни солдатами й офіцерами, 9(22) листопада Ген. Секретаріат прийняв рішення про необхідність припинення війни і поч. переговорів, а до того часу військам наказано тримати фронт. 23 листопада (6 грудня) ухвалено об’єднання Пд.-Зх. і Румун. фронтів у один Укр. фронт та укладено перемир’я. Ген. секр. з військ. справ С. Петлюра наказав усім укр. частинам прибути в Україну для підпорядкування Укр. фронту, РНК Рад. Росії усіляко перешкоджала цьому. Такі дії більшов. уряду викликали відповідну реакцію УЦР — 30 листопада (13 грудня) з Києва виведено розпропагов. більшовиками військ. частини. У відповідь РНК надіслала УЦР ультиматум, в якому вона не визнавалася легітим., а її дії кваліфікувалися як контрреволюційні. 5(18) грудня укр. уряд надіслав відповідь РНК, де відкинув звинувачення і вказав на непослідовність рос. лідерів. 4(17) грудня у Києві розпочав роботу з’їзд представників селянства, робітників, військових. Більшовики, опинившись у меншості, переїхали до Харкова, де на своєму з’їзді 11–12(24–25) грудня проголосили встановлення рад. влади в Україні, що спричинило першу війну між УНР і РСФРР.

Завантажити статтю