Екологічні глобальні проблеми

ЕКОЛОГІ́ЧНІ ГЛОБА́ЛЬНІ ПРОБЛЕ́МИ  — проблеми, пов’язані з відхиленням від встановлених станів рівноваги підсистем біосфери, коли втрачається здатність до їх відновлення і саморегуляції. Здебільшого причинами таких змін стану довкілля є масштабні техногенні впливи, зумовлені швидкими темпами зростання об’єму світ. виробництва, основою якого є недосконалі стосовно сучас. екол. вимог технології. Таким чином, техносфера значно порушує стан практично всіх підсистем біосфери. Основою зростання розбіжності між масштабами застосування вироб. технологій та відновлювал. властивостями біосфери є, насамперед, низька духовна, зокрема екол., культура людства. Безперечно, Е. г. п. є наслідком втручань великомасштаб. виробництва в стан довкілля на регіонал. рівнях. Інтеграція таких наслідків призводить до глобал. екол. криз. В останні десятиліття виникли і загострюються такі Е. г. п., як зміни клімату, зокрема глобал. потепління, зменшення біорізноманіття, забруднення Світ. океану, атмосфери, поява озон. дір в атмосфері, різке зменшення заліснення планети, кислотні опади, брак питної води, вичерпання невіднов. природ. ресурсів, зростання рівня радіоактив. забруднень довкілля, нагромадження пром. та побут. відходів. Глобал. зміни клімату на Землі відбуваються дуже швидкими темпами. Найвиразніше виявляється підвищення температури нижніх шарів атмосфери. Від 1978 вона зросла на 0,5 °С. За прогнозами Міжуряд. групи експертів зі зміни клімату, середня температура Землі до 2050 зросте на 0,8–2 °С. Проявами підвищення температури є швидке танення арктич. й антарктич. льоду, гір. льодовиків, скорочення сніг. покриву Альп, зміна гір. флорист. зональності тощо. Відповідно до підвищення температури змінюється великомасштабна атмосферна циркуляція, а також зазнають істот. перетворень регіонал. клімати й погодні умови. В останні десятиліття зросла частота стихій. явищ — повеней, цунамі, посух, буревіїв. Глобал. зміни клімату мають негатив. вплив як на економіку країн, так і на стан здоров’я людей. Серед можливих наслідків глобал. потепління, зумовленого таненням льодовиків Ґренландії, Арктики й Антарктиди, — підвищення рівня Світ. океану на 7–13 м у наступні 500 р. При цьому буде затоплено великі міста і густозаселені регіони світу, втрачено до 10 млн км² родючих земель. Причинами глобал. змін клімату, зокрема підвищення температури, є антропогенні й природні чинники. Значну роль відводять парник. ефекту: внаслідок збільшення в складі повітря парник. газів (вуглекислота, метан, оксид азоту та ін.) знижується здатність атмосфери пропускати теплові промені, котрі виносять частину теплової енергії за межі планети. У зв’язку з цим і відбувається незворотне нагромадження теплової енергії в нижніх шарах атмосфери. Найвагомішу роль у цьому процесі відіграє вуглекислота, яка утворюється при спалюванні вугілля, нафти, продуктів її переробки тощо. Разом з тим вчені не виключають, що у підтриманні глобал. потепління беруть участь певні геофіз. циклічні процеси, які в історії Землі зумовлювали період. потепління й похолодання клімату. Результатом низки світ. форумів, присвяч. цій проблемі, стало прийняття рішення про обмеження викидів в атмосферу парник. газів (Кіот. протокол, рішення Копенгаґен. саміту, 2009).

Надмірне розорювання земель, великомасштабні меліорат. роботи, вирубування лісів, глобал. зміни клімату, забруднення токсич. речовинами ґрунтів, повітря і води, спустелення територій, винищення диких тварин і рослин негативно впливають на біорізноманіття. Напр., при підвищенні температури на 2,7 °С на межі зникнення опиняться бл. 70 % видів дикої флори і фауни, надмір. вилов мор. ссавців призвів до різкого зменшення китів та дельфінів у Світ. океані. Найбільші втрати видів супроводжують вирубування т. зв. дощових лісів у Пд. Америці. Збіднення біорізноманіття є вкрай негатив. явищем для всього людства, оскільки втрачається генет. потенціал біосфери і змінюється якість середовища, що має визначал. вплив на можливість сталого розвитку будь-якої країни. У зв’язку з цим світ. спільнота розробляє і впроваджує заходи зі сприяння збереженню біорізноманіття. Охороні тварин. і рослин. світів сприяє створення Червоної (перераховано види, які підлягають захисту) та Зеленої (регламентує правила збереження біоценозів, створення природ. і біосфер. заповідників, нац. парків, екол. коридорів, запровадження законодав. актів щодо захисту дикої природи) книг України. ООН провела низку самітів, присвяч. захисту живої природи, в результаті яких затв. Конвенцію про охорону дикої флори і фауни та природ. середовищ існування в Європі (Берн, 1979), Конвенцію про біорізноманіття (Ріо-де-Жанейро, 1992), Конвенцію про зміну клімату (Копенгаґен, 2009).

Забруднення Світ. океану досягло межі, яку є підстави вважати критичною, оскільки він втрачає притаманне йому біорізноманіття й не виконує важливу для життя на Землі функцію — регулювання концентрації кисню в атмосфері. Океан і його моря забруднюють переважно ріки, зі стоком яких до нього щорічно надходять понад 320 млн т заліза, 6,5 млн т фосфору та значна кількість токсич. для живих істот речовин (ртуть, кадмій, радіоактивні ізотопи з продуктів поділу урану та ін.). Зі стоком річок у моря потрапляє понад 1/3 добрив та пестицидів, використовуваних у с. госп-ві. Нині в морях нагромаджено бл. 20 млн т побут. та пром. відходів. Небезпеч. для океану є забруднення нафтою та нафтопродуктами. Найбільшу шкоду наносять аварії нафтоналивних танкерів. Нафт. плівка, утворена на поверхні води, пригнічує життєдіяльність видів, зокрема фітопланктону — осн. постачальника кисню в атмосферу. Оскільки в поверхн. шарі води — гіпонейстоні — зосереджено зародки різних мор. видів, то від появи нафт. плівки страждає вся фауна і флора океану. Найзабрудненішою частиною моря є шельф — мілководна прибережна частина. ООН розробила й ухвалила низку міжнар. угод, що регулюють діяльність людини, яка може спричинити забруднення океану. Найважливішою серед них є Конвенція з мор. права, або Хартія морів (1982).

Джерела забруднення атмосфери також поділяють на природні й антропогенні. Серед природ. найвагомішими є пилові бурі, виверження вулканів, ліс. пожежі, пожежі торфовищ, вивітрювання ґрунтів, розкладання орган. решток; серед антропоген. — викиди транспорту, промисловості, теплоенергетики, опалювал. пристроїв, с.-г. виробництва. Забруднення атмосфери складають тверді пилові частки (аерозолі), пари різних речовин та газоподібні сполуки. Воно представлене широким колом речовин різної природи, серед яких — токсичні для живих істот важкі метали (арсен, нікель, цинк, ртуть, кадмій, хром), оксиди азоту, хлор, фтор, вуглекислота, ангідрид сірчаної кислоти, краплі кислот, радіоактивні ізотопи, а також молекулярні комплекси пром. газів, деякі орган. сполуки. В атмосферу можуть потрапляти й біогенні речовини. Забруднення атмосфери має регіонал. характер: найвищі концентрації шкідливих домішок зосереджені у пром. містах, проте вітри їх можуть розносити на значні відстані. В атмосфері відбуваються хім. реакції перетворень елементів забруднень, при цьому часом виникають отруйніші речовини, ніж ті, що первинно потрапляють у повітря. Сан.-гіг. уряд. структури намагаються обмежити кількісіть викидів в атмосферу. З цією метою діють відповідні нормат. положення й контрол. органи. Атмосфера має здатність до самоочищення, в якому велику роль відіграє наявність парк. та ліс. насаджень. Глобал. проблему становить зниження концентрації озону на висоті 20–50 км, оскільки саме завдяки йому в цьому шарі атмосфери практично повністю поглинаються короткохвильові ультрафіолет. промені. Останнім часом викликає занепокоєння помітне (до 50 %) зменшення концентрації озону в атмосфері над Антарктидою. Ця озон. діра має тенденцію до збільшення площі: нині вона поширилася за межі Антарктиди й охоплює деякі пд. країни. Причиною зниження концентрації озону є викиди хлорфторметанів, які використовують як холодоагенти в рефрижераторах та як аерозол. розприскувачі. Зростання інтенсивності жорстких ультрафіолет. променів, що досягають поверхні Землі, зумовлює підвищення рівня захворюваності людей на рак шкіри й катаракту. Для обмеження падіння концентрації озону необхідна заміна тих технологій, у яких фреони можуть потрапляти в повітря.

Актуал. є проблема скорочення Ліс. ресурсів планети, оскільки ліси відіграють важливу роль у балансі кисню й вуглекислого газу в атмосфері, регуляції світ. клімату, збереженні ґрунт. вод, запобіганні ерозії ґрунтів. Ліс. ресурси налічують 3,8 млрд га, при цьому щороку їхня площа скорочується на 25 млн га; ліс. землі використовують під ріллю, будівництво населених пунктів, доріг, ліси вирубують для отримання деревини. Подібна тенденція існувала ще в давні часи, коли невідновне зведення лісів супроводжувалося розвитком пустель. Нині відбувається катастрофічно швидке знищення тропіч. лісів, котрі називають «легенями планети». Істотну небезпеку для людини також становлять кислотні опади. Підвищують їхню кислотність діоксин сірки, оксиди азоту, хлороводень. При взаємодії з водою ці речовини утворюють сірчану, сірчисту, азотну, азотисту і соляну кислоти. Випадання кислот. опадів є небезпеч. для всіх живих істот. Вони руйнують восковий захис. шар на поверхні листя, що спричиняє загибель рослин і, відповідно, ланцюг негатив. екол. явищ — ерозію ґрунтів, вимивання пожив. речовин з ґрунту тощо. Подолати цю проблему можна шляхом удосконалення технологій, котрі забезпечать повне припинення утворення кислот. викидів в атмосферу.

До найважливіших Е. г. п. сучасності належать проблеми низької якості й дефіциту питної води. За прогнозами вчених, до 2025 дві третини людства буде жити в умовах її постій. нестачі. Серед європ. країн Україна є найменш забезпеченою питною водою при постій. зростанні її дефіциту та збільшенні рівня поширеності захворювань, зумовлених низькою якістю води. Причини розвитку дефіциту питної води: вичерпання підзем. водних ресурсів, забруднення поверхн. вод, які внаслідок потрапляння токсич. речовин і бактеріал. зараження стають непридат. для вживання. Води більшості річок України без спец. очищення не можна використовувати для пиття. ООН систематично проводить конф., присвяч. цій проблемі. У низці міжнар. документів окреслено напрями її вирішення шляхом удосконалення системи споживання. Розроблено програму «Питна вода України на період 2006–2020 рр.».

З вичерпанням родовищ рудоутворювал. елементів (залізо, срібло, мідь, алюміній, фосфор та ін.) може бути пов’язана криза окремих галузей людської діяльності. Нині гостро постала проблема скорочення ресурсів паливно-енергет. комплексу: лічені десятиліття залишаються до вичерпання покладів вугілля, нафти, газу й урану. З прогресом цивілізації людство швидкими темпами збільшує обсяги споживання всіх видів природ. ресурсів. Метало- і енергоємність життя людини від кін. 19 ст. зросли у сотні разів. Отже, завдання економіки і технології полягає в опрацюванні принципово нових варіантів адаптації глобал. соц.-екон. системи до змін у сусп. виробництві й споживанні ресурсів планети.

Наслідком випробування ядер. зброї, а також викидів радіоактив. речовин у природне середовище, які супроводжували аварії атом. реакторів різного призначення, стало глобал. радіоактивне забруднення біосфери. Значну проблему становить нагромадження пром. та побут. відходів. Так, в Україні щороку утворюється бл. 1 млрд т відходів, з яких утилізації підпадає незначна кількість, для їхнього збереження відводять значні площі цінних земель с.-г. призначення. Джерелом знач. кількості відходів є гірн.-добувні, хім.-металург., паливно-енергет., целюлозо-паперові підприємства, с. госп-во. Вкрай складною є проблема тривалого зберігання відходів ядер. енергетики, зокрема захоронення відпрацьованого ядер. палива. Її вирішення вимагає негайного запровадження безвідход. технологій та розроблення ефектив. способів реутилізації відходів. Якщо для зазначених Е. г. п. не буде знайдено оптимал. вирішення, то це призведе до кризи цивілізації людства; тому важливо об’єднати зусилля вчених у пошуках принципово нових засад технологій майбутнього світу.

Завантажити статтю