Експертна оцінка

ЕКСПЕ́РТНА ОЦІ́НКА  — процедура визначення кількісних або якісних характеристик процесу чи явища. Е. о. здійснюють експерти (від лат. expertus — досвідчений) на основі профес. знань і досвіду та надають у вигляді висновку, описової інтерпретації, ранжирування, рейтингу. Її використовують, коли процеси чи явища мають невизнач., вірогід. характер, не можуть бути (взагалі або при існуючій ситуації) чітко виміряні методами точних наук чи норматив. інструментами, ін. методи менш достовірні або трудомісткі.

Наприкінці 19 — на поч. 20 ст. внаслідок актив. становлення стандартизації та уніфікації продукції для внутр. і зовн. ринків інтенсивно розвинулася Е. о. якості продукції за допомогою умов. одиниць вимірювання (бали, очки тощо). Після 2-ї світової війни у межах кібернетики, теорії упр., менеджменту та дослідж. операцій постала самост. дисципліна — теорія і практика Е. о., що визначає стадії експерт. опитування, методи підбору експертів, регламенти проведення збору експерт. матеріалу, матем. і статист. методи аналізу експерт. поглядів та узгодження остаточ. висновку. Одна із фундаментал. категорій Е. о. — «цінність» як критерій при виборі альтернатив поведінки та прийняття рішення. Найчастіше Е. о. використовують при прийнятті рішень стосовно тих процесів, наслідки яких проявляються в майбутньому (екол. та інвестиц. проекти, інновац. програми тощо). Нині вони незамінні у вирішенні склад. завдань при прогнозуванні ситуацій з великим набором значущих факторів, прийнятті рішень за наявності декількох альтернатив, тобто тоді, коли необхідно залучати знання, інтуїцію, досвід висококваліфіков. фахівців. Достовірності Е. о. досягають шляхом дотримання правильної методології оброблення інформації та логіки обґрунтування експерт. висновку, її критеріями виступають об’єктивність і відтворюваність результату. Заг.-відомий метод Е. о. — метод «Дельфі», використовуваний у США від 1960 для прогнозування наук.-тех. розвитку: у першому турі експерти називають вірогідні дати тих чи ін. майбут. дій, у другому — знайомляться з прогнозами ін., після чого у процесі обговорення наближаються до серед. значень (нині один із найпоширеніших у різних сферах діяльності). Метод «сценаріїв» — декомпозиція завдань прогнозування, що передбачає виділення набору окремих варіантів розвитку подій, в сукупності охоплюючи всі можливі альтернативи розвитку. Його використовують для експерт. соц.-екон. прогнозування з метою прийняття управлін. рішення. В умовах відсутності стабільності та визначеності виникає необхідність мати декілька сценаріїв розвитку подій, кожен з яких описує розвиток процесів відповідно до їхніх індивідуал. рис, особливостей походження, наслідків та можливостей попередження. При обробленні поглядів експертів використовують різноманітні статист. і матем. методи, що дозволяють перевіряти, узгоджувати та усереднювати думки експертів. Метод «мозк. штурму» базується на спіл. взаємодоповнюючому обговоренні ідей та виокремленні найвагоміших результатів, які стають підґрунтям остаточ. знання. При переході до ринк. економіки виник новий різновид Е. о. — процедура визначення вартості майна, майнових прав, нематеріал. активів і бізнесу. В процесі визначення вартості об’єктів експерт відтворює логіку та принципи поведінки осн. суб’єктів ринку (продавця та покупця). Саме тому теор. базою Е. о. стають принципи, в яких виражені базові установки, фактори й закономірності, що впливають на формування вартості. Серед гол. — принципи корисності, заміщення, очікування, конкуренції, попиту та пропозиції, найкращого й ефектив. використання. Достовірність і точність Е. о. залежать від дотримання технології оцінювання, яка передбачає послідовність певних дій: виявлення проблеми, постановка цілей та завдань оцінювання; дослідж. ринку оцінюваного активу, тенденцій і факторів його розвитку; пошук інформації, її збір та ідентифікація; оброблення інформації (перевірка повноти, достовірності, якісності); вибір бази оцінки як комплексу оціноч. процедур, що визначаються метою оцінки, умовами володіння активами та відповідають їхнім видам вартості; використання підходів до оцінки і здійснення метод. процедур; узгодження отриманих результатів та затвердження висновку про вартість активу. При проведенні оцінки визначають конкрет. вид вартості як вірогід. суми грошей, що може бути отримана за об’єкт на час оцінки, виходячи із умов його майбут. використання та мети укладеної угоди. Певний вид вартості, визначений шляхом застосування особл. метод. підходів, методів і процедур, називають базою оцінки. Ринк. базу оцінки використовують за умови, що угодою не передбачені обмеження (нормативно-правові, за кількістю покупців та продавців, специфіч. ознаками активу) або додатк. вимоги (зокрема термін маркетинг. періоду), що можуть вплинути на майбутні екон. вигоди від володіння об’єктом оцінки; неринк. — за наявності певних обставин (необхідність швидкого продажу тощо) й особл. факторів, які впливають на умови користування об’єктом (до неринк. належать відтворюв., інвестиц., ліквідац., страхова, оподатк. форми вартості). Метод. основа Е. о. — конкретні способи визначення вартості (витрат., дохід., порівнял.), що передбачають послідовність оціноч. процедур. Витрат. підхід передбачає алгоритм: С витрат. = (С в.–И), де С витрат. — вартість об’єкта, визначена на основі витрат. підходу, С в. — вартість відтворення (заміщення) об’єкта, И — знецінення (фіз., функціонал., зовн.) об’єкта. Дохід. підхід визначає вартість об’єкта, виходячи із сумар. величини майбут. доходів, очікуваних від використання об’єкта найкращим та ефектив. засобом. Осн. алгоритм цього підходу:

де PV — нинішня вартість об’єкта, FV — майбутні доходи від об’єкта, (1+i) — ставка капіталізації (дисконту). Дохід. підхід передбачає два методи розрахунку: прямої капіталізації — використовують в умовах постій. за розміром і рівного за періодами прогнозування грош. потоку; непрямої капіталізації (дисконтування) — якщо прогнозов. грош. потік нестабіл. або його отримання обмежене певним часом. Порівнял. підхід базується на врахуванні поточ. цін на аналог. об’єкти та їх коректування на відмінності, притаманні оцінюваному об’єкту. Його алгоритм (у заг. вигляді): С порівнял. = С аналог. +/– П, де С порівнял. — вартість об’єкта, розрахована порівнял. підходом, С аналог. — вартість об’єктів-аналогів, П — величини існуючих поправок. Якщо аналогові об’єкти характеризуються більш ніж одним фактором відмінності, то для порівнял. оцінки необхідно використовувати багатомірні методи аналізу інформації. Узгодження результатів, отриманих шляхом використання всіх підходів, здійснюють експерти на основі досвіду та профес. знань.

Завантажити статтю