Жежерін Борис Петрович
ЖЕЖЕ́РІН Борис Петрович (14(27). 07. 1912, Київ — 01. 03. 2006, там само) — архітектор. Чоловік Л. Гусєвої, батько В. Жежеріна. Заслужений архітектор УРСР (1975). Почес. чл. Укр. академії архітектури (1994). Член НСАУ (1944). Державна премія УРСР у галузі архітектури (1990). Учасник 2-ї світової війни. Бойові нагороди. Закін. Київ. інж.-буд. інститут (1937). У тому ж році заарешт., за звинуваченням у контррев. діяльності та агітації засудж. до 5-ти р. виправно-труд. таборів. 1962 реабіліт. Працював 1944–86 в інституті «Діпромісто» (Київ): 1956–79 — керівник архіт. майстерні з проектування та спорудження цивіл. і театр. споруд в Україні. Серед реаліз. проектів — генплани Житомира (1945), м. Коростень Житомир. обл. (1946), низки шахтар. с-щ Донбасу (1947), санатор. комплекс «Конча-Заспа» РМ УРСР (1951–57), школа № 48 на вул. Прорізна, № 14 (1949), адм. будинок (нині розташ. Держ. комітет України з водного господарства) на вул. Червоноармійська (нині Велика Васильківська), № 8 (1948–50), Гол. та низка темат. павільйонів на ВДНГ УРСР (нині Нац. комплекс «Експоцентр України», 1951–57), готель «Колос» (нині «Голосіївський») на проспекті 40-річчя Жовтня (нині Голосіївський), № 93 (1957–61), реконструкція Театру опери та балету ім. Т. Шевченка (1982–83, нині Нац. опера України) з прибудовою вироб. корпусу та створенням Театральної площі (1985–87) у Києві. Під керівництвом та у співавт. Ж. побудовано станцію метрополітену «Золоті ворота» (1989) у Києві; муз.-драм. театри у Полтаві (1955–59), Рівному (1956–61), Херсоні (1957–62), Жданові (нині Маріуполь Донец. обл., 1958–63), Житомирі (1961–66), Сумах (1966–72), Луцьку (1969–76), Сімферополі (1972–79), Хмельницькому (1971–78), Івано-Франківську (1974–81), Ужгороді (1973–87), Дніпроп. театр опери та балету (1968–74).
Рекомендована література
- Килессо С. К. Архитектор Борис Петрович Жежерин // СиА. 1977. № 8.