Життєвий простір

ЖИТТЄ́ВИЙ ПРО́СТІР  — просторове поле взаємодії природи і суспільства, на яке поширюється сфера впливу людини (індивіда, групи людей). Біологічно Ж. п. обмежений поверхнею земної кори й води; а також по вертикалі — висотою, що не перевищує 4 тис. м над р. м. Історично під полем взаємодії людини й природи розуміють Ж. п. конкрет. етносу. Значення простору в становленні та розвитку держави визнавали як незаперечну істину вітчизн. і зарубіжні географи, геополітики. За одним із визначень, геополітика — наука про простір з погляду держави. Уперше роль простору як домінуючого політ.-геогр. чинника обґрунтував 1901 нім. вчений Ф. Ратцель. Він вважав, що простір — політ. сила, яка впливає на людину й визначає її ментальність. Державу Ф. Ратцель розглядав як біол. організм у нерозрив. зв’язку з властивостями землі та природ. умовами. За його концепцією, держава, як і будь-який живий організм, має потребу в розвитку та нарощуванні потужності; одним з осн. шляхів такого розвитку є територ. експансія — розширення Ж. п. Нестачею Ж. п. пояснював Ф. Ратцель екон. і політ. проблеми Німеччини 1830–40-х рр., що ускладнювали її динам. розвиток. Поняття «Ж. п.» активно використовував у геополіт. побудовах К. Гаусгофер. Він сформулював теорію Ж. п., в основі якої — висунута Ф. Ратцелем теорія «геогр. єдності», згідно з якою кожна конкретна тер. повинна являти собою єдність та подібність геогр. умов, мати повний комплекс геогр. чинників, що забезпечують екон. і культурну «життєздатність нації». Гол. рушій. силою держави К. Гаусгофер вважав забезпечення й розширення Ж. п. За його твердженням, розширюючи свій Ж. п., держава забезпечує собі більшу екон. автаркію. Важливим способом розширення тер. для такої держави стає поглинання дрібніших держав. Біол. теорія держави припускає, що в «перенаселених» країнах виникає тиск на межі сусід. країн, що неминуче має призвести до розселення на сусід. територіях. Засн. франц. школи геополітики («географії людини») П. Відаль де ла Блаш виступав з різкою критикою Ф. Ратцеля за його геогр. детермінізм і запропонував принципово нову концепцію — «посибілізму», згідно з якою у політ. історії наявні просторовий (геогр.) і тимчасовий (істор.) аспекти. Геогр. чинники відображено у довкіллі, істор. — у самій людині як «носієві ініціативи». Простір дає людині можливості для здійснення геополіт. цілей; реалізація цих можливостей залежить від волі людини, яка займає конкрет. простір. Як і ін. геополітики, П. Відаль де ла Блаш передбачав створення світ. держави шляхом мирної цивілізац. інтеграції. На геополіт. ідеях цього вченого і його послідовників (А. Деманжон, Й. Лакост) базується сучасна геополіт. ідеологія Європейського Союзу. Еволюц. розвиток заг.-наук. методології, поступова відмова від принципів геогр. детермінізму призвели до виключення використання терміна «Ж. п.» у сучас. геополіт. концепціях. В умовах глобалізації дослідж. взаємовідносин природи і суспільства на межі гуманітар. та природн. наук спонукають до актуалізації цього терміна, наповнюючи його не лише екон., а й духов. складовою.

Завантажити статтю