Дунай

Визначення і загальна характеристика

ДУНА́Й — одна з найбільших рік Європи (друга після Волги). Тече в межах 19-ти країн, зокрема Німеч­чини, Австрії, Словач­чини, Угорщини, Сербії, Болгарії, Румунії, України (Одеська обл.). В античних джерелах ві­домий під на­звами Істр (давньогрец.) і Данубій (лат.). Довжина — 2857 км, площа басейну 817 тис. км², загальне паді­н­ня 678 м. Бере початок у Німеч­чині на східних схилах Шварцвальду двома витоками — Бреге і Брігах, впадає в Чорне море, утворюючи дельту (див. також Дельта Дунаю).

Фізико-гео­графічний поділ та гідро­графічна мережа

За фізико-гео­графічними умовами річку поділяють на три ділянки. Верх­ній Д. (до Відня) — типова гірська ріка, тече в межах Шварцвальду, Швабсько-Баварського плоскогірʼя та у звужен­ні між Альпами і Чеським масивом. Долина Д. у верхівʼї вузька, з високими крутими берегами; річище до м. Ульм (Німеч­чина) завширшки 20–100 м, нижче — 100–350 м, місцями огороджене напрямними та захисними дамбами; швидкість течії 1–2,8 м/сек. Середній Д. (Ві­день–Оршова, Румунія) пере­тинає Середньодунайську рівнину. Долина ріки тут роз­ширена до 5–20 км, заплавна; річище звивисте, роз­галужене, ширина до 1 км; швидкість течії 0,3–1,1 м/сек. Подекуди Д. протікає через окремі гірські пасма та хребти, утворюючи долини прориву (Угорські Ворота, Више­градський прохід, Залізні Ворота, Казане). На цих ділянках шир. долини 0,6–1,5 км, потік звужується до 150 м, глиб. зро­стає до 15–20 м (в ущелині Казане бл. 70 м), швидкість течії — до 2,2–4,7 м/сек. Нижній Д. — рівнин­на ріка, тече Нижньодунайською рівниною між Пн. Карпатами та Балканськими горами широкою (7–20 км) заплавною долиною, роз­галужуючись на числен­ні рукави та протоки. Ширина річища в нижній течії — 1–2 км, пере­січна глибина — 5–7 м, швидкість течії 0,5–1 м/сек. У дельті Д. ділиться на Кілійське (у межах Одеської обл.), Сулінське (судохідне) та Георгіївське (обидва — Румунія) гирла. Д. має понад 300 значних приток, серед яких 34 — судноплавні. Найбільші праві притоки — Інн, Драва, Сава, Велика Морава; ліві — Морава, Тиса, Олт, Серет, Прут.

Гідрологічний режим та якість водних ресурсів

Д. має складний гідрологічний режим. Добре виражені три його фази: весняна повінь, літні та осін­ні паводки, осі­н­ня та зимова межені. Початок весняної повені в лютому–квітні; у верх­ній і середній Д. вона триває до травня, у нижньому — до червня. Повінь, за­звичай, складається з двох періодів; починається під час дощів і тане­н­ня снігів у горах. Нерівномірність впливу цих чин­ників у різних частинах басейну зумовлює різкі колива­н­ня рівнів води. Якщо хвилі повені або літніх паводків на великих притоках збігаються у часі, то дунайська вода затоплює заплаву. В 2-й пол. літа від­бувається спад рівня, який пере­ривають невеликі під­йоми від дощових паводків. Дощі в жовтні–листопаді є причиною осін­ніх паводків. Теплі, з від­лигами, зими спричиняють високі рівні; під­йоми часто бувають звʼязані з заторними і зажорними явищами. Вони призводять до затопле­н­ня прибережних рівнин. Під час холодних зим на Д. — найнижчі рівні. Річна амплітуда коливань рівня води від 4,5–5,5 м по­близу м. Рені (Одеської обл.) до 6–8 м по­близу Будапешта. Пере­січні річні витрати води: у верх­ній течії (по­близу Реґенсбурґа, Німеч­чина) — 420, у середній течії (по­близу Відня) — 1900, у гирлі — 6430 м³/сек. Максимальні витрати води в пониз­зі бл. 20 тис., мін. — 1800 м³/сек. Середній стік бл. 203 км³ на рік (з них 123 км³ — Кілійського гирлом). Д. замерзає лише в холодні зими на 1,5–2 місяці. Щороку виносить в Чорне море бл. 120 млн т наносів і роз­чинених мінеральних речовин. Мутність води у гирлі бл. 200 г/м³. Вода гідрокарбонатна кальцієва з мінералізацією у пониз­зі: весною — 360, влітку — 355, восени — 410, взимку — 445 мг/дм³.

Господарське викори­ста­н­ня

Д. має велике економічне значе­н­ня для всіх придунайських країн. Ріка судноплавна на ділянці 2500 км від гирла. Для поліпше­н­ня умов судноплавства споруджено мережу ка­налів, на окремих ділянках по­глиблено фарватер, проведено обвалува­н­ня берегів тощо. Ка­налами Д. сполучений з басейнами Рейну, Ельби, Одри та з Чорним морем (зокрема в Румунії споруджено канал Дунай–Чорне море). Д. здійснюють значні за обсягом вантажні й пасажирські пере­везе­н­ня. Основні порти: Реґенсбурґ, Братислава, Ві­день, Будапешт, Белґрад, у межах України — Рені, Ізмаїл, Кілія, Вилкове. Щорічний вилов риби складає бл. 600 тис. т. Гідро­енергетичний потенціал Д. в пере­січ. за водністю рік — бл. 42 млрд кВт·год. На Д. споруджено ГЕС «Залізні Ворота» та «Залізні Ворота-2» (Сербія, Румунія), діє каскад з 14-ти ГЕС у межах Австрії. Воду використовують для зроше­н­ня та водопо­стача­н­ня. У межах України формується бл. 5,7 км³ стоку, знаходиться частина лів­обережної заплави Д. та 8 % пл. його дельти. У пониз­зі — група заплавних озер, серед них — Кагул, Ялпуг, Катлабуг. Значна ділянка заплави та дельти (74,1 тис. га) затоплюється під час паводків і частково заболочена. В Україні споруджено 1-а чергу Дунай-Дністровської зрошувальної системи. У дельті створено Дунайський біо­сферний заповід­ник.

Транскордон­не управлі­н­ня басейном

Транскордон­ний басейн Д. здавна є обʼєктом між­народної спів­праці. Починаючи від 2-ї пол. 18 ст., під­писано низку між­народних угод стосовно умов судноплавства на Д. В остан­ні десятиріч­чя вони мають комплексний характер із природо­охорон­ним спрямува­н­ням: «Декларація дунайських країн про взаємодію з питань водного господарства Дунаю» (1985, Бухарест), «Конвенція зі спів­робітництва щодо охорони та сталого викори­ста­н­ня річки Дунай» (1994, Софія; діє від жовтня 1998, ратифікована 13-ма дунайськими країнами та ЄС, Україною — у березні 2003). Згідно з остан­ньою створено робочий орган — Між­народну комісію з охорони річки Д. з По­стійним секретаріатом у Відні. Конвенція опікується про­блемами сучасного транскордон­ного управлі­н­ня басейном за пріоритету збереже­н­ня його довкі­л­ля. Функціонують й інші ін­ституції з тематичної спів­праці в басейні, зокрема Між­народна дунайська комісія з питань судноплавства (від 1954), Між­народна асоціація з досліджень Д. (від 1956), Між­народна асоціація з гідротехнічних споруд у басейні Д. (від 1993) тощо. Окремі види господарської діяльності на Д. (рибальство, гідро­енергетика та ін.) регулюються дво­сторон­німи угодами зі спів­робітництва дунайських країн на акваторії та прилеглих територіях.