Довженко Валеріан Данилович
ДОВЖЕ́НКО Валеріан Данилович (псевд. — Вадов; 14(27). 09. 1905, м. Ростов-на-Дону, Росія — 05. 01. 1995, Київ) — музикознавець, композитор, музично-громадський діяч. Доктор мистецтвознавства (1969), професор (1973). Член СКУ (1932). Учасник 2-ї світової війни. Закін. Харків. муз.-драм. інститут (1931; кл. фортепіано П. Луценка), аспірантуру при Харків. (кер. С. Богатирьов) та Київ. (кер. Л. Ревуцький, П. Козицький) консерваторіях (1936). У 1932–34 — асист., викл. Харків. муз.-драм. інституту; 1935–40 — викладач Київ. консерваторії і муз. училища ім. Р. Ґлієра (1938–39 — зав. кабінету історії музики і навч. частини). Водночас — муз. ред. Харків. обл. радіо (1932–34), Всеукр. радіокомітету (Київ, 1934–37). У 1945–53 — завідувач відділу музики й муз. фольклористики, 1953–60 — заступник директора, 1960–72 — завідувач відділу музикознавства ІМФЕ АН УРСР (Київ). У різні роки обіймав муз.-адміністративні посади, зокрема референта Гол. репертуар. комітету в муз. справах при Наркомосі УСРР (1928–30), дир. Всеукр. метод. кабінету худож. самодіяльності (1931–32), старшого інспектора з твор. питань відділу музики Упр. у справах мистецтв при Раднаркомі УРСР (1939–41). Брав активну участь у муз.-громад. житті України як чл. правління й відп. секр. Харків. філії Всеукр. муз. товариства ім. М. Леонтовича та Всеукр. товариства рев. музик (1925–29), зав. кабінету масової муз. роботи Асоц. пролетар. музикантів України (1929–32), референт з пропаганди (1939–41), голова музикознав. секції (1946–47 та 1951–53), чл. правління (1947–52) СКУ. Автор дит. опери «Пригоди зайця» (1982), композицій для фортепіано, скрипки й фортепіано, віолончелі й фортепіано, бандури, цимбал, камерно-вокал. композицій, хорів, пісень для дит. хору. Наукові дослідження з історії укр. музики 20 ст. Масштаб. фонд фактич. даних, ґрунтовне знання муз.-істор. процесу, виявлене в його працях, зумовили їхнє непересічне значення для наук. і навч. музикознав. процесів в Україні 1950–60-х рр. Від кін. 1920-х рр. Д. також виступав у періодиці як муз. критик. Однак у різних сферах його діяльності інколи була присутня певна кон’юнктурність. Напр., на межі 1920–30-х рр. він був прихильником заідеологізов. позицій Асоц. пролетар. музикантів України, 1948–52 нігілістично критикував т. зв. формалізм, передусім творчість Б. Лятошинського та його учнів.
Додаткові відомості
- Основні праці
- Історія української музики (Проспект). К., 1941; В. С. Косенко. Нарис життя і творчості. К., 1949; російською мовою — 1951; П. І. Ніщинський. Нарис життя і творчості. 1953; російською мовою — 1955; Творчі зв’язки братніх музичних культур. К., 1954; Нариси з історії української радянської музики. К., 1957. Т. 1; 1967. Т. 2; Українська радянська музика. К., 1957; 1967; Задачи и перспективы украинской музыкальной фольк-лористики // Мат. совещания по муз. фольклору СК СССР. Москва, 1959; Героїчна увертюра В. С. Косенка. К., 1963; Музыкальное искусство Украинской ССР // История музыки народов СССР. Москва, 1966. Т. 1; 1970. Т. 2; Шляхи розвитку української радянської музики. К., 1967; Мелодії оновленого краю. К., 1968; 50 лет украинской советской музыки // Пути развития сов. иск-ва. Москва, 1968; Состояние и задачи музыковедения на Украине // Проблемы музыковедения Украины, Белоруссии и Молдавии. Москва, 1969.
Рекомендована література
- Боровик М. Талановитий композитор і музикознавець (До 60-річчя з дня народж. В. Д. Довженка) // НТЕ. 1968. № 6;
- Муха А. Музикознавство // Історія укр. музики. К., 1992. Т. 4;
- 2004. Т. 5;
- Чорногуз Я. Дарунок родини Довженків // УК. 2000. № 3.
Завантажити статтю
