Драгоманівка

ДРАГОМА́НІВКА — фонетичний правопис. Вироблений у 1870-х рр. у Києві групою українських філологів та інших культурних діячів (до неї входив і М. Драгоманов) під керівництвом П. Житецького для укладання словника української мови. За цим правописом, що продовжував традиції фонетизації української орфографії, кожен звук позначали окремою літерою. Тому з азбуки вилучено всі літери, які означали два звуки (є, ї, щ, ю, я, а також й), уведено латинську літеру j та запропоновано передавати йотовані сполученнями jе, jі, jу, jа (на початку слова і в середині після голосних та твердих приголосних) або ьа, ье, ьу (після приголосних для позначення їх м’якості: синьа, синье, синьу, порьадок). Замість літери щ послідовно вживали буквосполучення шч: дошч, шчока; закінчення дієслів -ться здебільшого передавали через -тцьа (борітцьа, сподіваjетцьа) тощо. Оскільки на цьому правописі позначився вплив нового фонетичного правопису сербської мови, П. Житецький назвав його «герцеговинкою». 

Проте в умовах переслідування українського друкованого російським урядом (зокрема, йдеться про Емський указ 1876; див. Заборона української мови) цей правопис в Україні не був опублікований і не застосовувався. А втім, М. Драгоманов, виїхавши після 1876 за кордон, використав його в українському збірнику «Громада» (Женева, 1878). Відтоді цей правопис дістав назву «драгоманівка». Із Женеви вона проникла в Галичину, де її підтримали політичні однодумці М. Драгоманова. Однак консервативні сили Галичини (зокрема москвофіли) разом з австрійською адміністрацією не допустили поширення драгоманівки з політичних мотивів, через що цей правопис не дістав визнання в українській мові. Ним надруковано й перше видання роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» Панаса Мирного (Женева, 1880), згодом — листування І. Франка з М. Драгомановим.

Завантажити статтю