Крушельницька Лариса Іванівна
КРУШЕЛЬНИ́ЦЬКА Лариса Іванівна (05. 04. 1928, м. Стрий, нині Львів. обл. — 12. 11. 2017, Львів) — археолог, письменниця, громадська діячка. Дочка І. Крушельницького та Галі Левицької, мати Т. Крушельницької, онука Л. Левицького, Антона та Марії Крушельницьких. Доктор історичних наук (1991), професор (1999). Дійсний член НТШ (1992). Орден княгині Ольги 3-го (2008) та 2-го (2011) ступ. 1934 разом із родиною (окрім матері) переїхала до Харкова. У тому ж році майже всіх дорослих чл. родини репресовано. 1937 нелегально, завдяки допомозі дружини М. Горького К. Пєшкової та вдови польс. маршала Ю. Пілсудського О. Пілсудської, повернулася до матері до Львова. Навч. в укр. гімназії (1941–42), худож.-пром. школі (1942–43) у Львові, як вільний слухач — у Худож. академії у м. Штуттґарт (Німеччина, 1943). Закін. Львівський університет (1960). Працювала на примус. роботах на заводі в м. Зінґен-Гогентвіль (Німеччина, 1944–45); художникомандиреставратором Музею укр. мистецтва (1945–46); у Інституті сусп. наук АН УРСР (1947–91): від 1974 — старший науковий співробітник; 1991–2003 — директор, від 2003 — почес. дир. ЛНБ; водночас — голова Археол. комісії НТШ (усі — Львів). Досліджувала археол. культури епохи бронзи — раннього заліза Сх. і Центр. Європи. Кер. бл. 50-ти археол. експедицій, матеріали яких присвяч. висоц. культурі, трьом виокремленим нею етнокультур. групам (лежниц., черепин.-лагодів. і могилян.) ранньозаліз. періоду, солевар. центрам бронз. віку в Карпатах, чорноліс. культурі в Серед. Придністров’ї, кельтам у Прикарпатті тощо.
Результати дослідж. представлено у числен. статтях і монографіях, осн. серед яких — «Північне Прикарпаття і Західна Волинь за доби раннього заліза» (1976), «Археологічні пам’ятки Прикарпаття і Волині доби бронзи і раннього заліза» (1982), «Взаємозв’язки населення Прикарпаття і Волині з племенами Східної і Центральної Європи» (1985), «Древнейшее население Карпатского региона. Украинские Карпаты. История» (1989), «Пам’ятки гальштатського періоду в межиріччі Вісли, Дністра і Прип’яті» (1993; усі — Київ), «Чорноліська культура Середнього Придністров’я» (1998), «Культура Ноа на землях України» (2006; обидві — Львів). К. також авторка кн. «Рубали ліс…: Спогади галичанки» (Л., 2001; 2008; Л.; Нью-Йорк, 2002), що відзначена Міжнар. літ.-мист. преміями Воляників-Швабінських і фонду Вільного університету (США, 2002) та ім. О. Теліги (Україна, 2005), «Звірятка в моєму житті» (Л., 2009; Л.; Х., 2014), «Від сьогодні до завтра» (2012), «Епістолярна спадщина Ярослава Пастернака» (2013; обидві — Львів).
Рекомендована література
- Бандрівський М. Лариса Крушельницька: 50 років в українській археології // Постаті укр. археології: Мат. і дослідж. з археології Прикарпаття і Волині. Л., 1998. Вип. 7;
- Содомора А. На вістрі пам’яті // Сучасність. 2002. № 4;
- Шарафутдінова І. М. Подвижницьке служіння національній ідеї // Археологія. 2004. № 4;
- Вальо М. Одержима наукою та Україною // Лариса Крушельницька: Бібліогр. покажч. Л., 2008;
- Шкраб’юк П. Підземний архів і «звірятка» Лариси Крушельницької // Імена близькі і далекі. Україна в нац. і світ. вимірах. Л., 2013.
Завантажити статтю
Людина 
