Дзержинський Фелікс Едмундович
ДЗЕРЖИ́НСЬКИЙ Фелікс Едмундович (30. 08 (11. 09). 1877, маєток Дзержиново Ошмян. пов. Вілен. губ., нині Мінська обл. — 20. 07. 1926, Москва) — партійний і державний діяч. Брат В. Дзержинського. Орден Червоного Прапора (1920). Навч. у Вілен. гімназії. Від 1895 — чл. с.-д. організації Литви, від 1896 — професій. революціонер. Від 1903 — чл. гол. правління Соціал-демократії Королівства Польс. і Литви (СДКПіЛ). Брав участь у рев. подіях 1905–07 у Польщі. Від 1906 — чл. ЦК РСДРП як представник СДКПіЛ. Був заарешт. 1897, 1899, 1902, 1909 і 1912; загалом у тюрмах, на каторзі та в засланні провів 11 р. Після звільнення з ув’язнення у лютому 1917 працював у Москві. У квітні 1917 Моск. організація РСДРП(б) делегувала його на 7-му конф., а в серпні того ж року — на 4-й з’їзд РСДРП(б), на якому Дз. обраний чл. ЦК партії. Актив. учасник більшов. перевороту 1917 в Петрограді (нині С.-Петербург), чл. військ.-рев. комітету при Петрогр. раді. Від грудня 1917 — голова ВЧК (від 1922 — ГПУ, від 1923 — ОГПУ), створ. більшовиками як ефективне знаряддя утримування влади. Брав участь у підготовці багатьох документів, якими керувалися чекісти у своїх діях (зокрема при здійсненні арештів). У серпні–липні 1919 очолював Особл. відділ ВЧК. У січні 1919 в складі комісії ЦК РКП(б) виїжджав на Сх. фронт. Від 25 березня 1919 до 7 липня 1923 — нарком внутр. справ РСФРР (від 1922 — СРСР); у лютому–березні 1920 — голова Центр. надзвич. комісії з палива; від 20 лютого 1920 — голова Гол. комітету із заг. труд. повинності. Автор і співавтор низки норматив. актів щодо регулювання труд. повинності у РСФРР та УСРР. Від травня 1920 — в Україні. Працював у Харкові, де займався зміцненням органів ЧК (ініціював приїзд в Україну чекістів із Центр. Росії), брав участь в організації системи органів заг. труд. повинності УСРР. Від 29 травня 1920 — нач. тилу Пд.-Зх. фронту та голова постій. наради із боротьби з бандитизмом при нач. упр. тилу Пд.-Зх. фронту. Розробив програму ліквідації повстан. селян. руху в Україні; керував роботою політ. відділу тилу Пд.-Зх. фронту з деморалізації повстан. загонів Н. Махна і патріот. виховання червоноармійців; сприяв організації й укріпленню військ ВОХР (внутр. охорони республіки). 1920 разом з Дз. в Україну приїхала велика група чекістів і 12 тис. бійців ВОХР. Від 27 січня 1921 — голова комісії з покращення життя дітей. На поч. 1921 виїздив у Донбас, після чого вніс пропозиції щодо збільшення видобування палива. 19 лютого 1921 РНК УСРР створив «ділову паливну комісію» під головуванням Дз. Від 14 квітня 1921 — нарком шляхів сполучення (одночасно голова ВЧК і нарком внутр. справ). Запровадив лінійну систему упр. на транспорті. Влітку 1921 виїздив до Миколаєва, Херсона, Одеси, Києва, Катеринослава (нині Дніпропетровськ) та ін. міст України з метою налагодження роботи транспорту. Від лютого 1924 — голова Вищої ради нар. господарства, від березня 1924 — Вищої урядової комісії з металопромисловості, від листопада 1924 — чл. ВЦРПС. Брав участь у розробленні та реалізації плану індустріалізації. 1926 сприяв налагодженню роботи трестів «Південсталь» і «Південмаштрест» в УСРР. Обраний чл. ЦК на 7-му з’їзді РСДРП(б), 8–14-х з’їздах РКП(б). Від 1924 — канд. у чл. політбюро ЦК РКП(б)–ВКП(б). Похов. побл. Кремлів. стіни. 1947 у Москві видані «Избранные статьи и речи» Дз., 1977 — 2-томні «Избранные произведения», 1984 — «Дневник заключенного Письма».
Рекомендована література
- Феликс Эдмундович Дзержинский: Библиогр. указ. Москва, 1977;
- Феликс Эдмундович Дзержинский. Биография. Москва, 1986;
- О Феликсе Эдмундовиче Дзержинском: Воспоминания, статьи и очерки современников. Москва, 1987;
- Маймескулов Л. Н., Рогожин А. И., Сташис В. В. Всеукраинская чрезвычайная комиссия (1918–1922). Х., 1990;
- Иванов А. Неизвестный Дзержинский: Факты и вымыслы. Минск, 1994;
- Лубянка. Органы ВЧК–ОГПУ–НКВД–МГБ–МВД–КГБ. 1917–1991: Справоч. Москва, 2003.
Завантажити статтю
Людина .jpg)
