Дзерович Юліан-Корнило Ігнатович
ДЗЕРО́ВИЧ Юліан-Корнило Ігнатович (03. 01. 1871, с. Смільне, нині Бродів. р-ну Львів. обл. — 08. 04. 1943, Відень, похов. у Львові) — церковний і освітньо-культурний діяч, педагог. Навч. у Львів. гімназії (1881–89), студіював богослов’я у Львів. університеті і Греко-катол. духов. семінарії (1889–93), нім. філологію у Віден. університеті (1893–95). Висвяч. 1895, признач. душпастирем у Миколаєві на Львівщині. Викладав у жін. школі у Бродах (1897–1907), гімназіях у Бережанах (1904–07) і Стрию (1908–18), учит. чол. семінарії (1913–18), 3-й держ. укр. жін. учит. семінарії (1919–31), Університеті (1917), Греко-катол. академії (1930–32) у Львові. Член гол. управи, заступник голови товариства «Рідна школа», голова товариства «Просвіта» (від 1939), Товариства св. апостола Павла (від 1924 — св. апостола Андрея), чл. надзір. ради товариства «Захист імені митрополита Шептицького Андрея для сиріт у Львові» (1918–39), чл. УНДО, Укр. нац. ради. Радник і референт Митропол. консисторії, субмотор справедливості, аудитор Митропол. церк. суду. Ред. ж. «Руський Амвон», «Наша праця», «Боже слово», «Парохіяльні вісті». Осн. ідеї пед. системи Дз.: наближення виховання і навч. до життя (активна і творча школа), індивід. розвиток дитини, соц. і реліг. виховання молоді, дисципліна як осн. засіб виховання волі і характеру, вирішальна роль матері у морал. вихованні дитини, необхідність об’єдн. і погодження зусиль держави, сім’ї і Церкви для успіш. виховання молоді. Осн. метою виховання є самостійність особи або її зрілість, тобто такий рівень сформованості, коли вона усвідомила свої обов’язки перед Богом, суспільством, народом та собою і готова їх виконувати, маючи для цього достатньо фіз. та духов. сил. Гол. принцип педагогіки Дз. — християн. гуманізм, у світлі якого дитина є найбільшою цінністю. Необхідно розвинути здатність піднятися над матеріал. світом, не стати його складовою — звільнитися через розвиток морал. сутності людини, вироблення морал. характеру. Дз. був організатором укр. громади, яка обстоювала свої права на рідну школу, ініціатором поширення освіти серед дорослого населення, провадив доброчинну діяльність, спрямовану на створення умов для навч. дітей з малозабезпеч. сімей.
Додаткові відомості
- Основні твори
- Проповіді катехітичні. Перемишль, 1903; Як у світі жити, або Правила доброго виховання. Т., 1905; Цариця мая Марія. Жовква, 1908; Ціла правда про радикалів. Л., 1910; Матеріали до історії мартирології нашої Церкви у часі всесвітньої війни // Нива. 1916. Ч. 2–12; 1917. Ч. 2–6, 9–10; Катихитика // Пр. Греко-катол. академії у Львові. Л., 1930. Т. 7; Автономія й гетерономія у вихованні // Богословія. 1933. Т. 11, кн. 2; Педагогіка // Пр. Греко-катол. богослов. академії у Львові. Л., 1937. Т. 17–18; Катихизи для 1 і 2 класу вселюдних шкіл // Там само. 1938. Т. 20–21.
Рекомендована література
- О. Юліян Дзерович: Пам’яті засл. священика і громадянина // Краків. вісті. 1943. Ч. 87;
- Ленцик В. Отець крилошанин Юліян Дзерович: Останній голова «Просвіти» // Патріархат. 1994. Ч. 9;
- Лисенко Н. Юліян Дзерович і педагогічна сучасність // Педагогіка і психологія. 1994. Ч. 9;
- Пастушенко Н. Виховання характеру в педагогічній системі Юліяна Дзеровича // РШ. 1998. № 6;
- Без релігії жити, значить розлучитися з гуманізмом: Про пед. погляди Юліяна Дзеровича // Педагогіка толерантності. 1999. № 2;
- Ідеал учителя в педагогічній системі Юліяна Дзеровича // Вісн. Львів. університету. Сер. пед. Вип. 14. Л., 1999;
- Погляд на виховні можливості літератури крізь призму педагогіки Юліяна Дзеровича // Дивослово. 1999. № 12.
Завантажити статтю
2.jpg)
Людина 
