Дитячі ігри

ДИТЯ́ЧІ І́ГРИ — динамічна система взаємодії дитини з довкі­л­лям, через яку від­бувається пі­зна­н­ня світу, засвоє­н­ня культурно-історичного досвіду та формува­н­ня особистості. Кожна дитяча гра має конкретно-історичний, багатовидовий, креативний та багатофункціональний характер. У структурі ігор виділяють такі компоненти: мотиваційно-цільовий, знан­нєвий, процесуально-операційний, контрольно-оцін­ний і результативний, які тісно взаємоповʼязані. Важливим чин­ником реалізації дитячих ігор є іграшка. Серед функцій дитячих ігор: формува­н­ня базових засад особистості (самосві­домості, довільної поведінки, статево-рольової ідентифікації, національно-культурного самоусві­домле­н­ня, творчого ставле­н­ня до дійсності, досвіду соціальної взаємодії, комунікативних умінь, роз­виток емпатії тощо); збагаче­н­ня емоційно-почут­тєвої сфери; адаптаційна; мотиваційна; роз­вивальна; виховна; дидактична; коригувальна; компенсаторна та інші. Дитячі ігри є провід­ною діяльністю у до­шкільному віці. Вони впливають на формува­н­ня психічних процесів та якостей, що готують пере­хід до­шкільника на вищий щабель роз­витку. У контекс­ті гри виникають нові види діяльності, зокрема трудова, естетична, на­вчальна тощо.

У процесі онтогенетичного роз­витку особистості дитячі ігри динамічно змінюються. У першій половині до­шкільного віку яскраво виявляється творча основа ігрової діяльності, а правила інтегруються з вимогами до викона­н­ня ролі. Роз­виток творчого характеру дитячих ігор від­бувається у кілька етапів. За Д. Ельконіним, спочатку зʼявляються предметні дитячі ігри, коли дитина за допомогою іграшок від­творює дії дорослих з обʼєктами довкі­л­ля; згодом головне місце посідають сюжетно-рольові ігри — уявне ро­зі­грува­н­ня взаємин дорослих. Значе­н­ня реальних предметів з часом зменшується, до від­творе­н­ня ігрових дій залучають предмети-замін­ники, якими дитина може маніпулювати. Надалі гра від­бувається з уявним предметом, набуваючи знакових, символічних значень. У старшому до­шкільному віці та у шкільні роки пріоритетного значе­н­ня в дитячих іграх набувають правила. За особливостями регулюва­н­ня пере­бігу дитячі ігри поділяють на творчі та ігри за готовими правилами. Творчі ігри класифікують на сюжетно-рольові, кон­структивно-будівельні, ігри-драматизації, театралізовані, ігри з елементами праці та художньо-творчої діяльності, режисерські, ігри-фантазува­н­ня та інші; ігри за готовими правилами — на дидактичні, пі­знавальні, ігри-подорожі, рухливі, з елементами спорту та спортивні (футбол, хокей, баскетбол та інші), хороводні, народні, компʼютерні, ігри-роз­ваги, інтелектуальні (загадки, ребуси, кросворди, крипто­грами, чайнворди, шахи) тощо. У до­шкільному віці пере­важають сюжетно-рольові ігри, що спричиняють глибокі емоційні пере­жива­н­ня дитини, повʼязані зі змістом обраної для гри ролі, якістю її викона­н­ня та реальними стосунками, в які вона вступає з виконавцями інших ролей, реалізуючи спільний задум гри. У процесі таких ігор роз­виваються найважливіші ново­утворе­н­ня до­шкільного дитинства: уява, елементи довільної поведінки, символічна функція. Діти молодшого й середнього шкільного віку надають пере­вагу рухливим, спортивним та інтелектуальним іграм. Особливе значе­н­ня для дитини мають народні ігри, зокрема для національно-культурної ідентифікації її особистості. Їх роз­поділяють на рухливі, хороводні, театралізовані, інтелектуальні, традиційні дитячі народні ігри малих форм — лічилки, скоромовки, заклички, примовки, небилиці, мирилки, дражнилки, звуконаслідува­н­ня, жеребкува­н­ня, забавлянки тощо (див. також Ігри та забави народні).

Різні аспекти педагогічного керівництва дитячими іграми висвітлені у працях К. Ушинського, С. Шацького, А. Макаренка, В. Сухомлинського, С. Русової, П. Блонського, Л. Артемової, О. Запорожця, Н. Кудикіної та ін.