Гумільов Микола Степанович

ГУМІЛЬО́В Микола Степанович (Гумилёв Николай Степанович; 03(15). 04. 1886, м. Кронштадт, нині Ленінгр. обл. — 24. 08. 1921, Петроград, нині С.-Петербург) — російський поет. Чоловік А. Ахматової, батько Л. Гумільова. 1906–08 навч. у Сорбонн. університеті, від 1910 — в С.-Петербур. університеті. Ранні твори (зб. «Путь конквистадоров», С.-Петербург, 1905; «Романтические цветы», Париж, 1908 та ін.) позначені впливом символізму. Поступово Г. долає запозичення, переборює розпливчасту символіку, у поезії з’являються предметність, життєві реалії (зб. «Жемчуга», Москва, 1910; «Чужое небо», С.-Петербург, 1912). У 1911 організував поет. групу «Цех поетів», де об’єднав своїх однодумців-акмеїстів, став ідеологом і теоретиком цієї течії. 1914 добровольцем пішов на фронт, нагородж. 2-ма Георгіїв. хрестами. Від 1918 співпрацював у видавництві «Всемирная литература», був лектором у Пролеткульті, Інституті живого слова. Для поезії Г. характерні звернення до «сильної особи», прагнення втекти від сучасності в історію, від рос. дійсності — в екзотичні краї, декоративність. Особливого значення надавав техніці віршування, якою сам майстерно володів. У віршах Г. порев. часу переважає песимістичне сприйняття дійсності. Окремі його твори українською мовою переклали Б. Якубський, М. Стріха. Г. неодноразово бував в Україні, восени 1909 разом з О. Толстим і М. Кузьміним виступав на літ. вечорі в Києві. Розстріляний за звинуваченням у причетності до контррев. організації. У смт Коктебель (АР Крим) Г. встановлено пам’ятник (автор М. Хомич).

Завантажити статтю