Гундорова Тамара Іванівна
Визначення і загальна характеристика
ГУ́НДОРОВА Тамара Іванівна (17. 07. 1955, с. Климівка, Карлівського р-ну Полтавської обл.) — літературознавець. Доктор філологічних наук (1996), член-кореспондент НАНУ (2003). Заслужений діяч науки і техніки України (2006). Лауреатка премій журналів «Світовид» (1995), «Сучасність» (2001), ім. І. Франка (2006).
Закінчила Київський університет (1977). Відтоді працює в Інституті літератури НАНУ (Київ): від 2002–22 — завідувачка відділу теорії літератури. Водночас декан факультету україністики Українського вільного університету (від 2011), асоційована дослідниця Українського наукового інституту Гарвардського університету (від 2012). Викладала в Київському університеті (1993, 2005–10), Національному університеті «Києво-Могилянська академія» (1994–98), Торонтському (1999–2000) і Гарвардському (2004, 2009) університетах, Українському вільному університеті в Мюнхені (2003, 2005, 2013–15). Стажувалася в Університеті Монаша (Мельбурн, 1991–92), Гарріманівському інституті при Колумбійському університеті (Нью-Йорк, 1997), Українському дослідному інституті Гарвардського університету (2001), Славістичному центрі Хоккайдського університету (Японія, 2004). Заступник голови Комітету Національної премії імені Тараса Шевченка (2019–23).
Наукові зацікавлення: історія літератури, сучасна літературна теорія, культурологічні студії. На її літературознавчу практику вплинула французька постструктуралістська філософія та літературна критика з їхнім ігровим ставленням до читання і створення тексту. Постмодернізм, ґендерні студії, постколоніальна критика визначили теоретичну орієнтацію Г. Упорядниця видання «Микола Вороний. Поезії. Переклади. Критика. Публіцистика» (К., 1996).
Додаткові відомості
- Основні праці
- Інтелігенція і народ в повістях Івана Франка 80-х років. К., 1985; Руйнування романтичної метафізики // СіЧ. 1993. № 11; Артикуляція модерністського дискурсу в поезії «молодомузівців» // Slavia orientalis. 1994. Т. 43, № 4; Проза А. Кримського і декадентство в українській літературі // Дивослово. 1995. № 1; Феміністична утопія слова Лесі Українки // Сучасність. 1996. № 5; Леся Українка: екзистенціалізм-християнство-фемінізм // СіЧ. 1996. № 8–9; Франко — не Каменяр. Мельбурн, 1996; Фрідріх Ніцше і український модернізм // СіЧ. 1997. № 4; Модернізм як еротика «нового» (В. Винниченко і Ст. Пшибишевський) // Там само. 2000. № 7; Перевернений Рим, або «Енеїда» Котляревського як національний наратив // Сучасність. 2000. № 4; У колисці міфу, або Топос Києва в літературі українського модернізму // КС. 2000. № 6; Ольга Кобилянська contra Ніцше, або Народження жінки з духу природи // Гендер і культура: Зб. ст. К., 2001; The Canon Reversed: New Ukrainian Literature of the 1990s // Journal of Ukrainian Studies. 2001. Vol. 26, № 102; Femina melancholica. Стать і культура в гендерній утопії Ольги Кобилянської. К., 2002; «Малоросійський маскарад»: колоніальний дискурс в «Енеїді» Котляревського та навколо неї // На щедрий вечір: Зб. на пошану Є. Сверстюка. Лц., 2004; Соцреалізм як масова культура // Сучасність. 2004. № 6; «Марлітівський стиль»: жіноче читання, масова література і Ольга Кобилянська // Гендерна перспектива. К., 2004; Слідами Адорно: масова культура і кіч // Критика. 2005. Ч. 1–2; Післячорнобильська бібліотека: Укр. літ. постмодерн. К., 2005; Український окциденталізм: бути чи не бути Римом? // Критика. 2006. Ч. 1–2; Франко не каменяр. К., 2006.
Рекомендована література
Завантажити статтю
Людина 
