Гомосексуальність

ГОМОСЕКСУА́ЛЬНІСТЬ (від гомо... і лат. sexualis, від sexus — стать) — одна із трьох сексуальних орієнтацій (поряд із гетеро- та бісексуальністю), для якої характерний потяг до представників своєї статі як сексуальних партнерів чи об’єкта еротичного захоплення. Розрізняють чол. і жін. Г., при цьому останню часто називають «лесбій. коханням» (від назви о-ва Лесбос, де народилася давньогрец. поетеса Сапфо, що присвятила свої вірші жін. коханню). Явище Г. відоме з давніх часів й у багатьох народів. Збереглися свідчення про прояви Г. у народів давньої Месопотамії; зустрічаються згадки про неї у давньоєгипет. і давньогрец. міфологіях, давньокитай. літературі, правових кодексах Стародав. Індії, Біблії.

Причини і форми Г. у різні періоди розвитку того чи ін. народу були неоднаковими й залежали від рівня розвитку суспільства, нар. вірувань, традицій тощо. У народів, що стояли на первіс. рівні розвитку, чол. гомосексуал. контакти мали ініціал. характер: дорослі чоловіки здійснювали з підлітками певні дії сексуал. плану, які трактувалися як необхідні для передачі чол. досвіду, набуття останніми статусу дорослого члена суспільства, при цьому ігнорувалися особисті еротичні уподобання. Гомосексуал. стосунки між чоловіками та юнаками у Давній Греції, на думку тодіш. аристократії, сприяли емоц. та інтелектуал. дозріванню молодшого партнера. Саме такі прояви Г. відображені у творах давньогрец. поетів і філософів. Стосунки між дорослими чоловіками висміювалися й засуджувалися як і стосунки чоловіків зі статевонезрілими хлопцями. Подібними до старогрец. були гомосексуал. стосунки між буддій. монахами у Японії в 10 ст. (згодом — у середовищі воїнів). У Стародав. Римі, особливо часів пізньої Республіки та Імперії, «грец. кохання» вважалося проявом морал. розкладу й засуджувалося. Однак збереглись свідчення про захоплення чоловіками деяких представників тодіш. політ. і мист. еліти. З розвитком юдаїзму, а згодом християнства та ін. монотеїст. вірувань, поширилось сприйняття Г. як гріха. У різних релігіях у різні часи їхнього розвитку міру тяжкості гріха оцінювали по-різному. З часом Г. у багатьох країнах почали трактувати не лише як гріх, а й як злочин проти суспільства. У середні віки в Європі гомосексуалів засуджували до смерт. кари (як правило, їх спалювали на вогнищі). Лише у 2-й пол. 18 — на поч. 19 ст. у деяких країнах Європи, зокрема Австрії, Прусії, Франції, скасували смертну кару за содомію. У 18 ст. проведені перші дослідж. Г., яку тодішні лікарі кваліфікували як хворобу чи аномалію. З розвитком психіатрії у 19 ст. Г. трактували як розумовий розлад. Водночас наприкінці 19 ст. з’явилися публікації, у яких висловлювалися сумніви щодо розуміння Г. як патології чи хвороби та заперечувалась думка про соц. шкоду Г. Значне поширення ґей-руху в 20 ст. спричинило розширення наук. дослідж. Г., які проводяться у кількох напрямах, при цьому беруться до уваги біол. (виявлення фактів гомосексуал. поведінки у тварин), психол. (гіпотеза про бісексуальність людини), генет. (припущення про наявність гена Г.), гормонал. (концентрація чи брак відповід. гормонів) і соц. (вплив оточення на сексуал. поведінку людини) аспекти. Оскільки гомосексуали становлять меншість у суспільстві, вони завжди зазнавали дискримінації. Під час нацист. панування у Європі 1933–44 бл. 200 тис. гомосексуалів були репресовані, значна частина з них стали жертвами жорстоких мед. експериментів. Пам’ятники жертвам гомосексуал. репресій встановлені в Амстердамі та м. Франкфурт-на-Майні (Німеччина). 1991 ВООЗ вилучила Г. із міжнар. класифікації психіатр. і поведінк. розладів, її стали кваліфікувати як варіант норми статевої поведінки, що не потребує мед. чи юрид. втручання. Особи з гомосексуал. орієнтацією у більшості цивілізов. країн мають рівні права з особами гетеросексуал. орієнтації. У деяких країнах Зх. Європи (Нідерланди, Бельгія, Іспанія, Велика Британія, Данія, Норвегія, Швеція, Ісландія, Франція, Німеччина, Фінляндія, Люксембурґ, Словенія, Чехія, Швейцарія), а також Пн. і Пд. Америки, Африки прийняті закони, що дозволяють одностатевим парам вступати у відносини т. зв. громадян. партнерства. Водночас в ін. державах за гомосексуал. зв’язки передбачена кримінал. відповідальність. Від 19 ст. гомосексуали почали об’єднуватись для боротьби за свої права та проти дискримінації у публіч. і приват. житті. Нині одним із найвпливовіших світ. центрів гомосексуал. руху є Культур. та рекреац. центр в Амстердамі, що розпочав діяльність 1966. Від 70-х рр. 20 ст. виділяють поняття «ґеївська субкультура». Тема Г. різною мірою представлена у творчості знач. кількості митців як гомо-, так і гетеросексуалів. Створено низку кінофільмів, зокрема кінострічка «Горбата гора» 2006 отримала три премії «Оскар». Останнім часом з’явилося багато публікацій, в яких названі десятки прізвищ видат. діячів культури, літ-ри й мистецтва різних народів, що мали гомосексуальну схильність: Б. Челліні, Дж. Бацці, К. Марло, Леонардо да Вінчі, Б. Мікеланджело, Ф. Бекон, Дж. Байрон, О. Вайлд, М. Пруст, Дж.-Р. Кіплінґ, В. Вітмен, П. Верлен, А. Рембо, А. Жид, Ж. Кокто, Т. Манн, М. Кузьмін, П. Чайковський, С. Дягілєв, С. Лифар, Е. Джон, Ґ. Стайн, В. Вульф, М. Цвєтаєва, С. Парнок та ін.

У Рос. імперії і тій частині України, що входила до неї, чол. сексуал. контакти носили традиційно структуров. характер через владні взаємини між господарем та його підлеглими, що мали місце у війську, монастирях, закритих навч. закладах, в’язницях тощо. Деякі елементи таких стосунків зберігалися й у рад. час. На поч. 20 ст. у великих містах поширилася гомосексуал. проституція. У Росії гомосексуал. стосунки офіційно заборонені за царювання Петра І. Зі встановленням більшов. влади почалося «сексуал. розкріпачення», однак елементи жіночності у чоловіків гостро критикувалися як прояви «буржуаз. націоналізму», натомість маскулинність у жінок оспівана у багатьох творах письменників, художників, скульпторів. У 30-х рр. гомосексуалів відправляли на примусове лікування у психіатр. клініки або ув’язнювали. 1933 до Кримінал. кодексу СРСР введена 122 ст., за якою добровільні статеві зв’язки між дорослими чоловіками ставилися поза законом, а порушники каралися 5-річ. ув’язненням у таборах і в’язницях. Лесбійок відправляли до психіатр. установ для примусового лікування. Пізніше Г. використовували як спосіб залякування й тиску на інакомислячих. Зі здобуттям незалежності України кримінал. відповідальність за гомосексуал. зв’язки скасовано. Від 90-х рр. з’явилася низка громад. організацій, зокрема «Ґей-альянс», «Ґей-Форум України», «Твоє життя», Інформ.-освіт. центр «Жіноча Громадська Мережа», Регіон. інформ. і правозахисний Центр для ґеїв і лесбійок «Наш світ»; виходять період. вид., зокрема ж. «Один з нас», існують інтернет-сайти для гомосексуалів.

Завантажити статтю