Комбатанти
КОМБАТА́НТИ (від франц. combattant — воїн, боєць) — особи, які входять до складу збройних сил воюючих сторін і беруть безпосередню участь у бойових діях. До К. зараховують не лише особовий склад ЗС (солдатів, матросів, льотчиків, офіцер. корпус, вище командування), але й вояків добровол. і партизан. загонів, ополченців та повстанців (статус не поширюється на шпигунів і найманців). Вони мають як певні права, так і обов’язки. Необхідність забезпечення захисту прав цивіл. насел. вимагала встановлення чіткої різниці між К. і некомбатантами. Правовий статус К. уперше визначено у Додатку до 4-ї Гааз. конвенції про закони та звичаї сухопут. війни 1907 (див. Гаазькі конвенції про закони та звичаї війни 1899 і 1907) і розвинено у Женев. конвенціях про захист жертв війни 1949 і Додатк. протоколі до них 1977. Член створених К. зброй. формувань повинні відповідати певним вимогам: перебувати під командуванням особи, яка несе відповідальність за поведінку своїх підлеглих; підкорятися внутр. дисциплінар. системі, що забезпечує дотримання норм міжнар. права, які діють під час зброй. конфліктів (порушників цих норм хоч і не позбавляють статусу К., однак зазвичай притягують до відповідальності за кримінал. законодавством); мати вираз. і поміт. здалеку розпізнавал. знак або емблему; відкрито носити зброю. К., які потрапили у полон, користуються правами військовополонених. До некомбатантів відносять осіб зі складу ЗС, що не беруть безпосеред. участі у бойових діях, зокрема мед. працівників, капеланів, військ. правознавців і кореспондентів. Некомбатанти знаходяться під захистом законів і звичаїв війни, якщо мають відповідні посвідчення, видані представниками військ. влади.
Перші укр. комбатант. організації створ. після поразки Визв. змагань 1917–21. У Празі 1920 засн. таємну нац.-рев. Українську військову організацію, що мала на меті продовження боротьби за відновлення незалежності України. У Львові колишні вояки УГА згуртувалися навколо організації «Нова Громада» та видавництва «Червона калина», діяло Укр. товариство допомоги інвалідам (мало 16 філій). Після ліквідації таборів для інтернов. (див. Інтерновані українські військові формування) та масової еміграції укр. К. постали Товариства вояків Армії УНР у Польщі (м. Каліш, 1924) і Франції (Париж, 1927), Укр. стрілец. громади у США (м. Філадельфія, 1924), Канаді (м. Вінніпеґ, 1928; друк. органи: «Стрілецькі вісті», «Новий шлях»), Арґентині (Буенос-Айрес, 1932), Товариства бувших укр. вояків у Бельгії (1934) та Бразилії (м. Куритиба, 1936), Союз бувших укр. вояків у Канаді (Торонто, 1937). Після 2-ї світової війни на еміграції опинилися К., які воювали у складі УПА, Укр. нац. армії та ін. укр. військ. формувань. Вони створили Союз укр. ветеранів (1946), що мав 10 філій у ФРН і Австрії та крайові відділи у Великій Британії, Австралії, Арґентині, Бразилії (друк. орган — «Український комбатант»), Братство колишніх вояків 1-ї Української дивізії Української національної армії (друк. орган — «Вісті»), Об’єдн. бувших вояків-українців Америки (1949; друк. орган — «Вісті комбатанта») та Великої Британії, а також різноманітні товариства колиш. вояків УПА у США, Канаді, Австралії.
Завантажити статтю
