Валовий внутрішній продукт

ВАЛОВИ́Й ВНУ́ТРІШНІЙ ПРОДУ́КТ  — один із найважливіших показників розвитку економіки, що становить сумарну ринкову вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених економічними резидентами країни на її території за певний період. Економічні резиденти — економічні особи або одиниці (незалежно від національної належності), пов’язані з економікою даної країни своїм економічним інтересом не менше року. Система національних рахунків подає ВВП у трьох вимірах: за доданою вартістю (виробничий метод), за доходами (розподільчий метод) і за витратами (метод кінцевого використання).

При застосуванні виробничого методу сумують вартісні обсяги продажів підприємств із вирахуванням вартості матеріалів і послуг, придбаних в інших організацій. Аналіз показника ВВП за цим методом дає змогу виявити співвідношення і роль окремих галузей в утворенні загального ВВП, а зіставлення показників за декілька років — виявити зміну його структури та динаміку розвитку окремих галузей національної економіки. Отримані в такий спосіб результати свідчать про особливості не лише структурно-інвестиційної, а й усієї економічної політики, яку здійснюють у країні.

У розрахунку ВВП за доходами сумуються всі види фактор. доходів, а також амортизаційні відрахування та непрямі податки на бізнес: оплата праці найманих працівників; податки (окрім субсидій на виробництво та імпорт); валовий прибуток і змішаний дохід (див. Табл. 1).

Розподільчий метод розрахунку ВВП має самостійне значення в економічному аналізі, насамперед в аналізі доходів та їх структури, у характеристиці податкового навантаження, частки валового прибутку у ВВП. Якщо від ВВП відняти споживання основного капіталу (амортизації), залишиться чистий внутрішній продукт, який точніше характеризує зростання національної економіки. У 2003 споживання основного капіталу в Україні склало 38 885 млн грн, а чистий внутрішній продукт становив 228 459 млн грн.

У розрахунку ВВП за витратами сумуються витрати всіх економічних агентів, що використовують ВВП — домашніх господарств, фірм, держави та іноземних економічних агентів, тобто ВВП = C + G + I + NX, де

C — особисті споживчі витрати, які охоплюють витрати домашніх господарств на товари тривалого і короткочасного користування, а також на послуги (окрім витрат на купівлю житла);

G — державні витрати на утримання армії, органів МВС, освіти, науки, культури, охорони здоров’я, апарату управління тощо (окрім трансферт. платежів — допомог, пенсій, виплат за соціальним страхуванням);

І — валові інвестиції, які охоплюють витрати фірм на будівництво, купівлю устаткування, створених товарно-матеріальних запасів, заміну зношеного устаткування, а також витрати домогосподарств на купівлю житла;

NX — чистий експорт товарів і послуг (сальдо експорту та імпорту), оскільки частина створюваного ВВП спрямовується на експорт, а частина коштів країни витрачається на імпортні товари і послуги (див. Табл. 2).

До складу ВВП не зараховують витрати на придбання товарів, вироблених у попередні роки. ВВП розраховують як у поточних, так і в постійних цінах будь-якого року, обраного за базовий. ВВП, розрахований у поточних цінах, називають номінальним. Він оцінює вироблені протягом певного періоду товари і послуги без урахування зміни цін. Реальний ВВП відбиває вплив цінових змін, оскільки його розраховують у зіставлених (базисних) цінах за допомогою корегування номінального ВВП — діленням його на дефлятор ВВП. Реальний ВВП є основним індикатором, на основі якого визначають рівень і темпи економічного розвитку країни. Зростання ВВП (особливо у розрахунку на душу населення) супроводжується підвищенням рівня життя, що виражається у збільшенні споживання товарів і послуг. Зниження ВВП на душу населення і, відповідно, життєвого рівня означає, що економіка переживає спад виробництва.

Завантажити статтю