Віденські арбітражі
ВІ́ДЕНСЬКІ АРБІТРА́ЖІ — результат змови фашистських Німеччини та Італії з хортистською Угорщиною проти Чехо-Словаччини й Румунії. За рішенням 1-го В. а. 2 листопада 1938 до Угорщини відійшли південні райони Словаччини та Карпатської України (бл. 12 000 км2 території та 1 млн населення), що мали на той час автономію в складі Чехо-Словацької Республіки. Карпатська Україна втратила понад 12 % своєї території (1523 км2), на якій знаходилося 97 населених пунктів, зокрема Ужгород, Мукачеве і Берегове, де проживало бл. 175 тис. осіб, з них понад 33 тис. українців. Наслідком В. а. стало поглиблення політичної кризи та загострення міжнародного становища Чехо-Словаччини і дедалі виразніша пронімецька орієнтація автономного уряду Карпатської України на чолі з А. Волошиним. За рішенням 2-го В. а. 30 серпня 1940 від Румунії до Угорщини відійшла територія Північної Трансильванії пл. 43 492 км2 з насел. 2,4 млн осіб, де теж проживало чимало неугорців (румун, українців, німців, євреїв, циган). На підставі мирного договору держав антигітлерівської коаліції з Угорщиною в Парижі 10 листопада 1947 рішення обох В. а. оголошено недійсними.
Рекомендована література
- Болдижар М. Закарпаття між двома світовими війнами. Ужгород, 1993, 1996;
- Нариси історії Закарпаття. Т. 2 (1918–1945). Ужгород, 1995;
- Вегеш М. Карпатська Україна 1938–1939 років у загальноєвропейському історичному контексті: У 2 т. Т. 1. Ужгород, 1997.
Завантажити статтю
