Військова хірургія

ВІЙСЬКО́ВА ХІРУРГІ́Я — роз­діл військової медицини, що ви­вчає патологію бо­йових ушкоджень, їх діагностику, клінічний пере­біг і методи лікува­н­ня та реабілітації, а також заходи з організації на­да­н­ня хірургічної допомоги пораненим (ураженим) на етапах медичної евакуації в діючій армії і в тилу. Військ. хірурги вважаються основоположниками хірургії як галузі клін. медицини. Значну роль у роз­витку В. х. ві­діграли поява і прийня­т­тя на озброє­н­ня армій вогнепал. зброї. В Україні В. х. почала роз­виватися з поч. 18 ст. завдяки діяльності Я. Віл­ліє, І. Буша, І. Буяльського, Є. Мухіна, О. Чаруковського. Новий етап роз­витку В. х. повʼязаний з дослідже­н­нями Ю. Шимановського та М. Пирогова, який вперше у світ. практиці за­стосував принцип мед. сортува­н­ня поранених, а також ефір. наркоз при операціях у військ.-польових умовах, у великих мас­штабах використовував гі­псову повʼязку. С. Коломнін, а згодом — М. Скліфосовський та М. Вельямінов започаткували за­стосува­н­ня антисептич. принципів при лікуван­ні вогнепал. ран у бо­йових умовах. К. Рейєр на основі антисептич. методу під час рос.-турец. війни 1877–78 за­пропонував ідею первин. хірург. опрацюва­н­ня ран. 1916 М. Петров спростував теорію Е. Берґмана про стерильність вогнепал. ран і об­ґрунтував тезу про їхнє первин­не (у момент поране­н­ня) мікробне за­брудне­н­ня. В. Оп­пель і М. Бурденко впровадили у вітчизн. В. х. методику первин. хірург. обробки ран, яка полягає в роз­сікан­ні і вирізан­ні омертвілих тканин, а також об­ґрунтували необхідність ран­ніх операцій при проникаючих поране­н­нях живота. В. Оп­пель 1916 за­пропонував систему етап. лікува­н­ня, в основу якої лягла ідея по­єд­на­н­ня лікува­н­ня з евакуацією. Принципи В. х. набули подальшого роз­витку під час 2-ї світової війни. Зокрема створено єдину військ.-польову хірург. доктрину, яка ґрунтувалася на таких положе­н­нях: усі вогнепал. рани первин­но бактеріально за­бруднені; єдиним надійним методом попередже­н­ня роз­витку інфекції є своєчасна первин­на обробка ран; велика частина поранених потребує ран­ньої первин. хірург. обробки; виконана в перші години після поране­н­ня хірург. обробка дає кращий про­гноз для наслідків поране­н­ня; обсяг мед. допомоги, вибір методів лікува­н­ня і порядок евакуації залежать не тільки від мед. показників, але й ви­значаються умовами бо­йової діяльності. У післявоєн. час по­глибилися зна­н­ня про патогенез травматич. шоку, його профілактику і лікува­н­ня; почали активно за­стосовувати антибіо­тики широкого спектра дії, ферментні препарати, інгібітори протеаз та ін.; роз­роблено ефективні методи лікува­н­ня опіків; почали ви­вчати особливості комбінов. уражень і роз­робляти методи їх комплекс. терапії. У звʼязку з успіхами торакал. хірургії зʼявилася можливість радикал. втручань на органах грудної клітини при важких поране­н­нях грудей. Великі пер­спективи має за­стосува­н­ня сучас. інструментарію, зокрема зшивальних апаратів. На сучас. етапі важливим зав­да­н­ням В. х. є освоє­н­ня досягнень медицини і техніки та їх реалізація у системі етап. лікува­н­ня бо­йової травми. Мед. служба ЗС України на основі аналізу пере­бігу зброй. конфліктів, локал. воєн, миротвор. операцій роз­робила систему етап. лікува­н­ня поранених у сучас. умовах. Її гол. положе­н­ня: величина та структура сан. втрат непо­стійні і ви­значаються характером та інтенсивністю бо­йових дій; широке за­стосува­н­ня гелікоптер. авіації потребує поперед. під­готовки поранених на будь-якому етапі евакуації; при роз­гортан­ні польових шпиталів у зоні конфлікту оптимал. обʼємом допомоги є проведе­н­ня невід­клад. оператив. втручань та реанімацій. заходів, а роз­шире­н­ня обʼєму кваліфіков. допомоги — при затримці евакуації; макс. на­ближе­н­ня лікув. закладів, що надають спеціаліз. хірург. допомогу, за рахунок ешелонува­н­ня багато­профіл. військ. шпиталів на межі із зоною веде­н­ня бо­йових дій на осн. евакуацій. напрямках.

Завантажити статтю