Бунін Іван Олексійович
БУ́НІН Іван Олексійович (Бунин Иван Алексеевич; 10(22). 10. 1870, м. Воронеж, нині РФ — 08. 11. 1953, Париж) — російський письменник, перекладач. Почесний академік Петербурзької АН (1909). Навчався у гімназії м. Єлецьк Тамбовської обл., продовжував освіту вдома. 1889–94 працював журналістом, бібліотекарем, земським статистистом. Ранні оповідання Б. реалістичні, пройняті демократичним духом (зб. «“На край света” и другие рассказы», С.-Петербург, 1897; укр. перекл. — К., 1963). У поемі «Листопад» (Москва, 1900) та віршах однойменного збірки 1901 виступив як продовжувач рос. поет. класики, насамперед О. Пушкіна. Для прози й поезії 1897–1902 характерні пошуки нових засобів художнього вираження, деякі елементи поетики імпресіонізму (оповідання «Антоновские яблоки», 1900; «Сосны», 1901). Соціально-політичне піднесення напередодні та під час революції 1905–07 відбилося в оповіданнях «Сны», «Золотое дно» (обидва — 1903) та низці віршів. У повістях «Деревня» (Москва, 1910; укр. перекл. — К., 1956), «Суходол» (Москва, 1912), «селянських» оповіданнях відображено гострі соціальні суперечності в житті рос. села. Художньою довершеністю відзначаються оповідання «Братья» (1914), «Господин из Сан-Франциско» (1915), «Сны Чанга», «Старуха» (обидва — 1916), «Петлистые уши» (1917), в яких Б. показав разючі соціальні контрасти тогочасного суспільства. Більшовицький переворот 1917 оцінив як вияв кривавої вакханалії та сплеск деструктивних сил, що нівечать людську природу; статті й щоденникові записи того періоду склали книгу публіцистики «Окаянные дни: Из дневника писателя, Одесса 1919» (О., 1991). У 1920 емігрував до Франції. Провідними у творчості Б. стають теми кохання і смерті, краси природи, поетизація життя в Росії до 1917. Написав роман «Жизнь Арсеньева» (Париж, 1930; Нобелівська премія, 1933), присвячений Україні та українському народові; повість «Митина любовь» (Париж, 1924); цикли оповідань та ліричних мініатюр «Божье древо» (Париж, 1931), «Темные аллеи» (Нью-Йорк, 1943; Париж, 1946), «Воспоминания» (Париж, 1950), «Весной в Иудеи» (Нью-Йорк, 1953), «О Чехове» (Нью-Йорк, 1956; незавершена) та ін.
Творчість Б. є визначним явищем в історії рос. критичного реалізму. Позначена глибоким психологізмом, пластичністю образів, художнім лаконізмом і довершеністю стилю, вона вплинула на розвиток рос. і укр. прози. Певний час Б. жив в Україні (1887–89 — у Харкові, 1890–94 — у Полтаві, 1898–1901, 1918–20 — в Одесі), бував у Києві. Його художня спадщина має багаті й різноманітні творчі зв’язки з українською культурою й літературою. Б. добре знав український фольклор, прояви якого помітні в оповіданнях («На край света», «Лирник Родион») та багатьох віршах. Захоплювався поезією Т. Шевченка, якого називав абсолютно геніальним поетом. Навесні 1890 відвідав його могилу в Каневі. Враження від подорожі описав у нарисі «На “Чайке”» («Всходы», 1898, № 21), опублікував статтю «Памяти Т. Г. Шевченко» («Орловский вестник», 1891, 29 мая). Б. належать переклади віршів «Закувала зозуленька» і «Заповіт» Т. Шевченка, оповідання «Вуси» О. Стороженка, поезій Б. Грінченка (зокрема «Вітер виє...»), «Пісні про Гаявату» Г. Лонґфелло, драматичної поеми Дж. Байрона та ін. Окремі його твори переклали П. Тичина, М. Рильський, М. Зеров, А. Казка, В. Щурат, Л. Смілянський, О. Ільченко, І. Вирган. З приводу присудження Б. Нобелівської премії літературознавчий аналіз його творчості здійснив Є. Маланюк у статті «Вінець кінця: (Іван Бунін)» // «Вісник: Місячник літератури, мистецтва, науки і громадського життя» (1934, т. 1, кн. 1). Перебування Б. в Україні відображено в оповіданні Г. Зленка «Вогонь зблизька» (1971).
Додаткові відомості
- Основні твори
- Избранные стихи: 1900–1925. Париж, 1929; Повести и рассказы. К., 1986; Собрание сочинений: В 6 т. Москва, 1987–88; 1996–97; Грамматика любви: Повести и рассказы. К., 1995. 2-е изд.; Легкое дыхание: Повести, рассказы. Москва, 1998; Публицистика 1918–1953-х гг. Москва, 2000.
Рекомендована література
- Афанасьев В. Н. И. А. Бунин: Очерк творчества. Москва, 1966;
- Вантенков И. П. Бунин-повествователь. Минск, 1974;
- Бабореко А. К. И. А. Бунин: Мат. для биографии с 1870 по 1917. Москва, 1983;
- Базилевський В. Україніка Івана Буніна // Вітчизна. 1988. № 1, 3/4;
- Муромцева-Бунина В. Н. Жизнь Ивана Алексеевича Бунина (1870–1906): Беседы с памятью. Москва, 1989;
- Кузнецова Г. Н. Грасский дневник. Москва, 1996;
- Михайлов О. Н. Жизнь Бунина. Москва, 2002.
Завантажити статтю
Людина 
