Косинський Володимир Андрійович

КОСИ́НСЬКИЙ Володимир Андрійович (13(25). 08. 1864, с. Дорошівка (за ін. даними — хутір Янків) Глухів. пов. Черніг. губ., нині Ямпіл. р-ну Сум. обл. — 05. 11. 1938, Ри­­ґа) — економіст, статистик, громадсько-політичний діяч. Академік АН УРСР (1918). Належав до геть­­ман. роду. Закін. Глухів. прогімна­­зію, класичну гімназію в Новгороді-Сіверському (нині Черніг. обл., 1883), фіз.-мат. (1888) і юрид. (1892) факультети Моск. університету, де був залишений професор. стипендіатом на каф. політекономії і статистики. 1895–98 працював у б-ках й архівах Парижа, Лондона, Берліна, Дрездена. 1900 захистив магістер. дис. «Уч­­ре­­ждения для мелкого кредита в Германии. Их история в связи с некоторыми сторонами эко­­но­­мической жизни этой страны», 1907 — доктор. дис. із політекономії «К аграрному вопросу. Крестьянское и помещичье хозяйство». Автор концепції «розкапіталізації» великої земел. власності та передачі землі тру­­довим сімей. господарствам. Від 1901 — ад’юнкт-проф., від 1903 — проф. Ризького політех. інституту. Звільнений за публічну критику місц. земел. устрою. Від 1904 — в. о. екстраординар. професор кафедри поліцей. права, від 1905 — декан юрид. факультету Новорос. університету в Оде­­сі.

Дотримувався ліберал. поглядів, засуджував євр. погроми. Брав участь у підготовці проекту конституції Росії. 1905 входив до нелегал. Академ. союзу професорів, що намагався протидіяти консерватив. універ­­ситет. статуту 1884. Перебував під неглас. наглядом поліції. 1908 звільнений з посади і притягнутий до кримінал. відповідальності за звинуваченням у потуранні безпорядкам (виправданий через недоведеність зви­­нувачення). Від 1909 — ординар. професор кафедри політекономії с.-г. відділ. Київ. політех. інституту. Також читав лекції з історії та теорії політекономії у Київ. комерц. інституті, згодом обраний проф. Університету св. Володимира у Києві. 1910 вступив до УНТ. 1913–14 — у наук. відрядженні у Німеччині, Австрії, Швейцарії. Під час 1-ї світової вій­ни неодноразово виступав на захист укр. насел. Га­­личини від дій рос. влади. Після Лютн. революції 1917 працював у Гол. земел. комітеті при Міністерстві землеробства Тимчас. уряду та Лізі аграр. реформ. У серпні 1917 обраний чл. УЦР від рос. нац. меншини (чл. партії кадетів). Підтримував реалізацію по­­ложень Тимчас. інструкції Ген. секретаріатові Тимчас. уряду в Україні від 4(17) серпня 1917, оскільки вважав її базою нац.-політ. відродження України (при цьому виступав проти проголошення її незалежності). За часів Української Держави був товаришем Міністра (заст.) і Мі­­ністром праці; брав участь у роботі підкомісій при Комісії для вироблення законопроекту про заснування УАН. Від грудня 1918 — директор Постій. комісії по виучуванню нар. господарства УАН, голова каф. економії с. господарства при 3-му відділі УАН.

14 грудня 1918 разом із декількома ін. міністрами Української Держави підписав документ про складання повноважень і передання влади Директорії УНР. Наприкінці 1918 — на поч. 1919 оголошений поза законом. У червні 1919 після клопотань В. Вернадського, А. Кримського та професорів Київ. політех. інституту перед головою РНК УСРР Х. Раковським відновлений у громадян. правах. Повернувся до роботи в УАН і Київ. політех. інституті. Від вересня 1919 — представник УАН при Київ. обл. військ.-пром. комітеті. 1921 відряджений для читання лекцій і проведення дослідж. у Кам’я­­нець-Поділ. ІНО. Емігрував до Польщі. 1922 переїхав до Праги, де викладав у Рос. інституті с.-г. кооперації, Рос. нар. університеті, Вищо­­му комерц. інституті, на Рос. юрид. факультеті при Карловому університеті; також читав лекції з політ­економії в Укр. госп. академії у Подєбрадах. Від 1928 — професор кафедри політекономії Латвій. університету; водночас від 1931 працював у Рос. інституті університет. знань (обидва — Риґа). Як чл. Рос. академ. групи в Німеччині (1929) брав участь в організації публіч. лекцій рос. і нім. мовами.

Завантажити статтю