Косів Михайло Васильович
КО́СIВ Михайло Васильович (28. 12. 1934, с. Вiльхiвка, нині Рожнятiв. р-ну Iвано-Фр. обл.) — письменник, учасник опозиційного руху, громадсько-політичний діяч. Батько В. Косіва. Народний депутат України (1990–94, 1994–98, 1998–2002, 2002–06, від 2007). Заслужений діяч мистецтв України (1995). Орден «За заслуги» 3-го ступеня (2005). Член НСПУ (1988). Закiн. Львiв. університет (1960). Відтоді працював у Львів. музеї І. Франка; від 1964 — зав. кабінету франкознавства Львів. університету; водночас 1963–65 — президент Клубу твор. молоді «Пролісок» (Львів).
Підготував канд. дис. «Наука, публіцистика і белетристика у творчій практиці І. Франка», яку не захистив через арешт 27 серпня 1965 за звинуваченням у антирад. агітації та пропаганді. 6 березня 1966 звільнений через хворобу і брак доказів. Відтоді учителював; від 1969 працював у Львів. істор. музеї; від 1989 — в Інституті сусп. наук АН УРСР (Львів); 1990–92 — заступник голови з питань гуманітар. політики Львів. облвиконкому. Брав участь у вид. нелегал. ж. «Український вісник» за ред. В. Чорновола (1970–72); протягом 15-ти р. позбавлений права публікувати власні твори. З поч. демократизації суспільства відновив активну політ. діяльність, став співзасн. Товариства української мови, сприяв відновленню УГКЦ. Член Центр. проводу (1994–99), заступник голови (1999–2001) НРУ. У ВР України 1-го скликання — чл. Комісії з питань держ. суверенітету, міжресп. і міжнац. відносин, Нар. ради; 2-го — голова Комітету з питань культури і духовності, чл. фракції НРУ; 3–4-го — голова підкомітету в справах релігії та міжконфес. відносин Комітету з питань культури і духовності, чл. фракцій НРУ, партії «Реформи і порядок», блоку «Наша Україна»; 6-го — чл. Комітету з питань культури і духовності, фракції «Блок Юлії Тимошенко». Автор багатьох праць із літературознавства, історії, мистецтвознавства, проблем мови, культури, театру, політології, серед яких — «Про Україну» (1990), «Вернімося до джерел» (1996, кн. 1; 2004, кн. 2), «Двоязичіє чи без’язичіє?» (1998), «Києво-Галицький патріархат Української Церкви як українська багатовікова туга за єдністю» (2004), «Воскресають лише там, де є могили» (2006), «Мова — це засіб спілкування і порозуміння між людьми, а не предмет розбрату і розколу України» (2007; усі — Львів).
Завантажити статтю
Людина 
