Бурлюк Микола Давидович

БУРЛЮ́К Микола Давидович (22. 04 (04. 05). 1890, слобода Котельва Харків. губ., нині смт Полтав. обл. — 1920, ?) — письменник, теоретик мистецтва. Брат Володимира і Давида Бурлюків та Людмили Бурлюк-Кузнецової. Закін. Херсон. гімназію (1909), навч. на істор.-філол. та фіз.-мат. ф-тах С.-Петербур. університету (1909–14). У 1915–17 — на військ. службі. Перші поет. спроби — 1910 у зб. «Студия импрессионистов» (кн. 1), «Садок судей» (вып. 1; обидві — С.-Петербург). Від 1912 — учасник осн. видань «Гілеї» та футурист. виступів у С.-Петербурзі, Москві. Поезії Б. — у руслі футурист. мистецтва, з проявами символізму — архаїзуюча техніка, навмисна обтяженість образів, елегійність. Це своєрідні щоденник. записи, що фіксують майже безпредметні «ліричні почування» (цикли у зб. «Требник Троих», 1913; «Молоко кобылиц», 1914; обидва — Москва). Вірші Б. високо оцінили В. Брюсов, В. Пяст, М. Гумільов. Лірична проза Б. розробляє поетику «подвійного бачення», що відкриває у буден. дійсності фантаст.-міфол. план: «Смерть легкомысленного молодого человека» // «Пощечина общественному вкусу», Москва, 1912; «Глухонемая» // «Дохлая Луна», Москва, 1913; «Артемида без собак» // Там само; «Сбежавшие музы» // «Садок судей», вып. 2, С.-Петербург, 1913; «Пансион уродов» // «Весеннее контрагентство муз», Москва, 1915. Погляди Б. на сучас. живопис вирізнялися більшою радикальністю, ніж його позиція в літ. боротьбі: разом із Б. Лівшицем репрезентував помірне крило «Гілеї», близьке до «Цеху поетів».

Завантажити статтю