Байдебура Павло Андрійович

БАЙДЕБУ́РА Павло Андрійович (16. 02(01. 03). 1901, с. Нерубайці, нині Новоархангел. р-ну Кіровогр. обл. — 26. 01. 1985, Донецьк) — письменник. Член СПУ. Учасник воєн. дій 1918–20 та 2-ї світової війни. Державні нагороди СРСР. Закін. Харків. комуніст. університет (1930). Під час 2-ї світової війни — військ. кор. Працював завідувач відділу культури г. «Харківський пролетар» (1930), ред. г. «Вуглекоп» (1930–33), ред. видавництва «Література і мистецтво» (Харків, 1933–34), на керів. посадах в Одес. та Харків. (1934–41), Донец. організаціях СПУ (1944–58, 1965–68). Перші твори надрукував наприкінці 20-х рр. у ж. «Забой», «Гарт». Відтоді вийшли зб. оповідань «Біля врубівки» (Х., 1931; 1935), «Вугільні дні» (X., 1933), «На оновленій землі» (К., 1936), «Гобелен» (К., 1940), «Оповідання про друзів» (К., 1959), «Молодий заспів» (1961) та ін., присвяч. здебільшого життю і праці шахтарів Донбасу. Автор повістей: «Таємниця степового шурфу» (К., 1956), «Іскри гніву» (1969), «Фортеця» (1972), «На степовому розгоні» (1976), «Нерубайлівські заграви» (1981; усі — Донецьк) та зб. оповідань для дітей «Дети шахтеров» (Сталино, 1949; 1950; 1953; 1955), «Як ми шахту будували» (1960). У романі «Вогонь землі» (Д., 1981) відобразив життя і побут, соц. конфлікти на пд.-сх. землях України кін. 17 — на поч. 18 ст. У 2001 в Донецьку опубл. «Вибрані твори. Спогади про письменника. Дослідження творчості».

Завантажити статтю