Батярський фольклор

БАТЯ́РСЬКИЙ ФОЛЬКЛО́Р  — гумористично-ліричні пісеньки, анекдоти, оповідки, авторство яких приписують реальним або й вигаданим бувальцям шинків у львівських передмістях, головно Личаківському. Спершу слово «батяр» мало в побуті і мемуар. літературі лише негативне забарвлення і стосувалося люмпен-пролетарів, дрібних злодіїв та ін. представників напівзлочинних середовищ. На поч. 20 ст. гумористи з польс. часопису «Pocięgło» і автори стилізацій під вуличні пісеньки створили міфологіз. образ батяра. Участь окремих батярів на польс. боці в польс.-укр. війні 1918–19 спричинилася до розповсюдження легенди про «геройських батярів і дітей» як гол. творців перемоги польс. війська. Програма «Весела львівська хвиля», що транслювалась всіма польс. радіостанціями в 30-і рр., сприяла дальшому поширенню псевдофольклору, героями якого були автори скетчів — «типові львівські батяри» Щепко і Тонько. Найхарактернішою рисою Б. ф. є його мова — т. зв. «балак», тобто говірка менш освічених поляків міст Галичини, насичена українізмами і цілими україномовними вкрапленнями. Б. ф. збирав Якуб Роллауер. Від кін. 20 ст. Б. ф. використовується як засіб стилізації і у творах окремих львів. письменників-гумористів (Ю. Винничук). Типологічно львів. Б. ф., як автентичний, так і літ. походження, має спільні риси з аналог. явищем на одес. ґрунті.

Завантажити статтю