Автономна православна церква
АВТОНО́МНА ПРАВОСЛА́ВНА ЦЕ́РКВА — церква, яку створили у серпні 1941 на соборі у Почаївській лаврі православні єпископи, виступаючи за збереження канонічних зв’язків з Московською патріархією. Очолював церкву архієпископ (згодом митрополит) Олексій (Громадський). До складу ієрархії цієї церкви входило 16 єпископів: архієпископ Миколаївський Антоній (Марценко), архієпископ Черніг. Симон (Івановський), архієпископ Львів., керуючий Київ. єпархією Пантелеймон (Рудик), єпископ Полтав. Веніамін (Новицький), єпископ Дніпроп. Дмитрій (Маган), єпископ Кам’янець-Поділ. Дамаскин (Малюта), єпископ Вінн. Євлогій (Марковський), єпископ Житомир. Леонтій (Филипович), єпископ Ніжин. Панкратій (Гладков), єпископ Херсон. Серафим (Кушнерик), єпископ Луцький, вікарій Волин. єпархії Іов (Кресович), єпископ Володимиро-Волин. Мануїл (Тарнавський, перейшов з УАПЦ), єпископ Рівнен. Феодор (Рафальський), вікарій Волин. єпархії єпископ Никодим, єпископ Берестей. Іоан (Лавриненко). Значний вплив АПЦ мала на Волині, у Києві, а також на Чернігівщині, Дніпропетровщині та Миколаївщині. Під її контролем перебували дві найбільші укр. святині — Києво-Печер. та Почаїв. лаври, деякі монастирі. Церква намагалась дотримуватися каноніч. чистоти, не визнавала священиків УАПЦ та представників ін. православ. течій, що виникли у 20–30-х рр. Мала досить напружені відносини з єпископатом УАПЦ, висвяченим 1942. Показовою у цьому плані була діяльність єпископа Пантелеймона (Рудика) в Києві, на вимогу якого фашисти навіть розпустили Всеукраїнську Православну Церковну Раду. Представники АПЦ заперечували всі спроби об’єдн. церков, а участь митрополита Олексія у підписанні «Акта поєднання» (08. 10. 1942) вони розцінили як зраду. Єпископи Веніамін (Новицький), Пантелеймон (Рудик) та Симон (Івановський) видали спец. меморандум, у якому вимагали, щоб Олексій відкликав свій підпис, погрожуючи йому позбавленням влади. Ієрархи АПЦ прагнули обмежити свою діяльність виключно реліг. сферою, проте під тиском фашистів змушені були видавати відозви політ. змісту. Відома низка їхніх послань пронацист. характеру. Москов. патріархія церкву не визнавала. Значних зусиль докладалось для вирішення внутрішньо-церк. проблем, зокрема підготовки кадрів. Було відновлено діяльність Кременец. духов. семінарії та відкрито богослов. курси в єпархіях. Припинила своє існування у 1944, коли більшість архієреїв змушена була емігрувати на Зх., а рядове духовенство перейшло до РПЦ. Єпископи, що залишились в Україні й були приєднані до РПЦ, згодом зазнали репресій. Так, єпископ Веніамін (Новицький) перебував у рад. таборах у 1946–56. Єпископ Іов (Кресович) був ув’язн. відразу після війни, відбуваючи покарання у тюремних монастирях у Бессарабії та Новгород. обл., а 1960 знову заарешт. і засудж. до 3-х років ув’язнення за звинуваченням в участі в укр. націоналіст. русі під час війни.
Завантажити статтю
