Академія внутрішніх справ України Національна

АКАДЕ́МІЯ ВНУ́ТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇ́НИ Національна (НАВСУ)  — вищий навчальний заклад, що здійснює підготовку слідчих, експертів-криміналістів та керівних кадрів для органів внутрішніх справ та фахівців-юристів для оперативних і адміністративних служб міліції. Історія Академії розпочинається у червні 1921, коли було створ. Курси червоних міліціонерів, які 1922 реорганізувалися у Всеукр. школу комскладу міліції і розшуку, що функціонувала до 1925 в Харкові, а відтоді — в Києві. 1936 її перейменовано у Школу ро-бітн.-селян. міліції, а згодом у Спец. серед. школу міліції (1956). У 1960–91 — це ВШ МВС УРСР, від січня 1992 — Укр. академія внутр. справ (від грудня 1996 — національна). Ректор — Я. Кондратьєв (від 1994). Готує фахівців за спеціальностями: упр. у сфері правопорядку, правознавство, правоохоронна діяльність, а також здійснює перепідготовку та підвищення кваліфікації кер. і наук.-пед. складу органів внутр. справ, ін. правоохорон. органів України та зарубіж. країн. НАВСУ здійснює фундам. прикладні наук. дослідж., бере участь у правотворчій діяльності держави, готує кадри для миротвор. місій ООН. У структурі Академії: Інститут упр.; факультети підготовки кадрів для операт. служб, слідчих та криміналістів; юрид.; заоч. навчання; підготовки кадрів правоохорон. органів для іноз. держав; докторантура та ад’юнктура; Прикарпат. філія; юрид. ліцей; НДІ проблем боротьби зі злочинністю; міжвідомчий н.-д. центр Координац. Комітету з боротьби з корупцією та організов. злочинністю при Президентові України. В Академії функціонують музей криміналістики, навч. відділ внутр. справ, навч.-тренувал. полігони та стрілец. тири, екстрем-автодром, спорт.-оздоровчі комплекси, стадіон. Бібліотеч. фонд НАВСУ нараховує майже мільйон прим., створ. різноаспектний архів документ.-практ. матеріалів. Серед викл. та науковців 7 академік і чл.-кор. галузевих АН України, 37 д-рів н. і проф., понад 200 канд. н. і доцент, 3 лауреати Держ. премій. 26 співроб. удостоєні почес. звань «Заслужений діяч науки і техніки України». Серед особового складу Академії — 62 м. сп. (серед них 2 — засл., 7 — міжнар. кл.), 22 чемпіони та призери чемпіонатів світу і Європи. НАВСУ — переможець спартакіади МВС України 1999 та 2000. Учасники самодіяльної творчості НАВСУ — неоднораз. переможці Всеукр. мист. конкурсів. Командний та виклад. склад Академії від 1997 бере участь у миротвор. місіях ООН у складі цивіл. поліції. 1986 особовий склад Академії забезпечував правопорядок у зоні ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, 1988 надавав допомогу насел., яке постраждало від землетрусу у Вірменії, 1998 та 2001 — під час повені в Закарп. обл. Навч. заклад підготував декілька десятків тисяч кваліфік. юристів, його випускники в різні часи очолювали більшість служб та органів внутр. справ; їх немало і в правоохорон. органах РФ, Білорусі та ін. зарубіж. країн. В Академії склалися та розвиваються нові наук. школи, зокрема з основ укр. конституціоналізму; теор. основ забезпечення прав і свобод людини; адм. діяльності органів внутр. справ; інформ. забезпечення діяльності органів внутр. справ; історії кримінал. права України; реформування кримінал. законодавства України; проблем боротьби зі злочинами проти особи; удосконалення діяльності слідчих органів; юрид. психології і юрид. соціології; психології операт.-розшук. діяльності; теорії і практики операт.-розшук. діяльності; профілактики правопорушень; із питань боротьби з організов. злочинністю; сучас. технологій у криміналістиці; основ міграцієзнавства; кадр. роботи та педагогіки тощо. В Академії діють 3 вчені ради із захисту доктор. і канд. дис., зокрема закритих тематик, за 12 наук. спеціальностями. НАВСУ — чл. Ради нац. навч. закладів Центр. та Сх. Європи, Міжнар. поліцей. асоціації; підтримує контакти з багатьма навч. закладами поліції, правоохорон., міждержав. та наук. структурами зарубіж. країн, співпрацює з Академією керів. кадрів поліції (м. Мюнстер, ФРН), Центром ім. Скармена Лестер. університету (Велика Британія), Академією упр. МВС РФ (Москва). Академія видає «Інформаційний бюлетень Республіканського навчально-методичного центру», «Науковий вісник НАВСУ» та г. «Наша академія».

Завантажити статтю