Антропогеновий період

АНТРОПОГЕ́НОВИЙ ПЕРІ́ОД  — останній період кайнозойської ери, який настав після неогенового періоду і триває досі. Для цього відтинку геол. минулого вживаються ще назви «четвертинний період» і «плейстоцен». А. п. є найкоротшим із геол. періодів. Нижня межа А. п. залежить від того, який підхід вважати головним: час появи найдавнішої людини (презинджантропа — 2,5–3,5 млн рр. тому) або перших справж. археоантропів (пітекантропів — 0,6– 0,8 млн рр. тому) чи розвиток першого материк. зледеніння Європи або проникнення холод. вод в Середземне м. Згідно з рекомендаціями Міжнар. геол. конгресу (1972) вона встановл. під калабрійськими мор. верствами Середземномор’я і збігається з епізодом Олдувей палеомагніт. шкали (1,6–1,8 млн рр. тому). Для тер. України нижня межа А. п. проходить над куяльниц. верствами (1,8 млн рр. тому). Протягом А. п. вся тер. України, за винятком деяких р-нів Причорномор’я, зазнала тектоніч. підняття, наслідком якого було формування сучасної річк. системи. Однією з найхарактерніших рис А. п., крім появи людини і розвитку її матер. культури, є загал. похолодання клімату Землі з чергуванням холод. і теплих фаз. У високих і серед. широтах фази похолодань супроводжувалися зледенінням, коли величезні території покривались льодовиком. У фазі потеплінь (міжльодовиків’я) льодовики танули — відновлювалися природні ландшафти, а клімат наближався до сучасного. На тер. України встановлено два зледеніння — ранньоплейстоценове (460–500 тис. рр. тому) і середньоплейстоценове, або дніпровське (240–280 тис. рр. тому). Макс. було дніпров., коли по долині Дніпра льодовик сягав ниніш. м. Дніпродзержинськ. Із розвитком зледенінь пов’язуються утворення перигляціал. зон, у яких поєднувались ознаки степу, лісостепу і тундри. У перигляціал. зоні, яка під час дніпров. зледеніння сягала підніжжя Крим. гір, існували представники холодостійкої фауни: мамонт, шерстистий носоріг, північний олень, вівцебик, песець, полярна куріпка та ін. Протягом зледеніння в перигляціал. зоні відбувалось нагромадження пилуватого матеріалу, що згодом набув своєрід. рис і дістав назву лес. Чергування холод. і теплих фаз спричинило утворення товщі субаерал. відкладів, у якій чергуються леси і поховані ґрунти (теплі фази). Консервація величез. мас води в льодовик. покривах зумовила різке зниження рівня Світ. океану в період зледеніння на десятки метрів (максимально — 130 м). Величезні площі шельфу материків виходили з-під океану, і річк. долини подовжувались практично до межі шельфу та материк. схилу. У міжльодовик. період рівень океану, морів знову підвищувався. Ці підняття рівня дістали назву гляціоевстатич. коливань. Бл. 9– 10 тис. рр. тому льодовик остаточно зник із тер. Європи і почалася нова, післяльодовик. доба — голоцен, що триває й нині. За час голоцену клімат ставав дедалі теплішим, рівень океану досяг ниніш. висоти. Однак у серед. голоцену, у т. зв. атлантич. оптимум (5–7 тис. рр. тому), клімат був трохи тепліший від сучас., а рівень океану на декілька метрів перевищував нинішній. На підставі біостратигр. і кліматостратигр. методів А. с. поділяється на еоплейстоценовий, плейстоценовий і голоценовий відділи, а вони — на місцеві горизонти. У складі А. с. найбільш пошир. породами є згадувані вище леси, поховані ґрунти, льодовикові (морени), озерно-льодовикові, алювіальні і морські утворення, вивчення яких дає багатий матеріал для з’ясування питань зміни клімату, розвитку рослин. і тварин. світу, ландшафтів, а, головне, людини, її матер. культури. З відкладами А. с. пов’язані родовища буд. матеріалів (пісок, глина, гравій, галечник, суглинок), торфу, розсипища золота, алмазів та ін. корис. копалин.

Завантажити статтю