Конєв Іван Степанович

КО́НЄВ Іван Степанович (16(28). 12. 1897, с. Лодейно, нині Кіров. обл., РФ — 21. 05. 1973, Москва) — радянський військовий діяч. Маршал Рад. Союзу (1944). Дві­чі Герой Радянського Союзу (1944, 1945). Герой Чехословаччини (1970) та Монголії (1971). Найвищий рад. військ. орден «Перемога» (1945). Учасник 1-ї світової вій­ни. 1918 вступив до більшов. партії, відтоді — у Червоній армії: комісар бронепоїзда, стрілец. бригади, дивізії, штабу Нар.-рев. армії Далекосх. республіки. Брав участь у придушенні Крон­штадт. повстання 1921. Закін. Військ. академію ім. М. Фрунзе (1934). Був командиром дивізії, кор­пусу, армії; від 1940 — командувач Забайкал., від січня 1941 — Пн.-Кавказ. військ. округів. Після нападу Німеччини на СРСР командував військами Зх., Калінін., Пн.-Зх., Степ., 1-го і 2-го Укр. фронтів, які брали участь у визволенні Харкова, Полтави, форсуванні Дніпра, звільненні Правобереж. України. Відзначився під час проведення Корсунь-Шевченків., Уман.-Ботошан., Львів.-Сандомир., Берлін. і Праз. операцій. 1945–46 — головнокомандувач Центр. групи рад. військ на тер. Австрії; 1946–50 — головнокомандувач Сухопут. військ; 1951–55 — командувач Прикарп. військ. округу; 1955–60 — 1-й заст. міністра оборони; водночас від 1955 — головноко­мандувач об’єднаних ЗС країн Варшав. договору (1956 керував придушенням антирад. повстання в Угорщині); 1961–62 — групи рад. військ у Німеччині. Від 1962 — у групі ген. інспекторів Міністерства оборони СРСР. Автор кн. спогадів «Сорок пятый» (1970), «Записки командующего фронтом» (1972; 1985; 2002; обидві — Москва). Його ім’ям на­­звано вулиці у Москві, Донець­ку, Києві, Харкові, Полтаві, Черкасах, Кіровограді та ін. містах. Прах К. розміщено у Кремлів. стіні на Красній площі.

Завантажити статтю