Антонов-Овсієнко Володимир Олександрович

Визначення і загальна характеристика

АНТО́НОВ-ОВСІЄ́НКО Володимир Олександрович (09(21). 03. 1883, Чернігів — 08. 02. 1938, Москва) — радянський військовий діяч, дипломат. Закінчив Воронезький кадетський корпус, Володимирське військове училище (1904, С.-Петербург). Від 1901 — у революційному русі, від 1903 — член РСДРП. Учасник революції 1905–07. Від 1910 — на еміграції. Від травня 1917 — член більшовицької партії, член Військової організації при ЦК РСДРП(б). У жовтні–листопаді 1917 — член бюро і секретар Петроградського військово-революційного комітету, член Комітету з військових і морських справ РНК, командувач військ Петроградського військового округу. Від грудня 1917 — комісар у справах боротьби з контрреволюцією на Півдні Росії, командував більшовицькими військами у війні радянської Росії проти УНР. 1918 — командувач 2-ї, згодом — 3-ї радянських армій Східного фронту, член Реввійськради республіки, командував групою військ Курського напряму Української радянської армії, Українським фронтом; член Ради оборони УСРР, голова Тамбовського губвиконкому. 1921 керував жорстоким придушенням селянського повстання у Тамбовській губернії. 1922–24 — начальник Політуправління Реввійськради (РВР) РРФСР (від серпня 1923 — РВР СРСР). Від 1924 — на дипломатичній роботі. Був послом у Чехословаччині, Литві, Польщі, консулом в Іспанії. 1937 — нарком юстиції. 13 жовтня 1937 заарештований, 8 лютого 1938 засуджений Військовою колегією Верховного Суду СРСР до розстрілу за звинуваченням у належності до керівництва «троцькістської терористичної і шпигунської організації». Реабілітований 1956.

Завантажити статтю