Культурогенез

КУЛЬТУРОГЕНЕ́З (від культура і …генез) — процес появи, формування й розвитку людської культури як системи буття загалом, а також культур, культурних форм і норм різних людських спільнот (етніч­них, соціальних, релігійних тощо) зокрема. К. розпочинається тоді, коли у групи людей з’являється необхідність в особливих загальних формах життєдіяльності, адаптованих до конкретних умов місця і часу, а закінчується виникненням форм та стандартів, закріплених у моралі і звичаях.

Концепції культурогенезу

Термін «культурогенез» існує в науці від 1970-х рр., з’явившись у працях вірм. соціолога Е. Маркар’яна, рос. археолога О. Окладникова та ін. Згодом рос. культуролог А. Флієр обґрунтував термін «культурогенетика» як галузь культурологічних знань про К. Як процес зародження культури людства К. пов’язаний передусім з еволюцією людини, її поведінки, здіб­ностей, мислення. У цьому сенсі проблему К. досліджували куль­турологи, історики, філософи, соціологи, етнографи, археологи, антропологи, мистецтво­знавці, релігієзнавці та ін. Відтак немає єдиного розуміння К., натомість існують різні концепції цього процесу. Зокрема, еволюційна теорія (амер. етнограф Л. Морґан, англійські культуролог Е. Тей­лор, релігієзнавець Дж. Фрезер і філософ Г. Спенсер) пояснює К. як природний результат саморозвитку, еволюціонування людського роду. Трудова теорія (нім. філософ Ф. Енгельс) рушієм появи та еволюції культури визначає колективну працю, необхідну для задоволення найелементарніших потреб первісної людини. На­томість ігри, а не праця, є первинним чинником появи культури в первісних людей згідно з ігровою теорією К. (нім. філософ Е. Фінк, нідерланд. філософ Й. Хейзинґ). Соціологічна теорія (нім. філософ Т. Адорно, польс.-англ. антрополог Б. Ма­линовський, нім.-амер. філософ Г. Маркузе, амер. соціолог П. Сорокін) вбачає сутність К. у відносинах між людьми, їхній комунікації, взаємодії, формуванні соціальних ієрархій тощо. Символьна теорія (нім.-амер. філософ Е. Кас­сірер) тлумачить К. так: у процесі еволюції людини систему рецепторів, за допомогою якої біологічні види отримують зовнішні стимули, і систему ефекторів, через яку вони реагують на ці стимули, було доповнено третьою — символьною системою, за допомогою якої людина вийшла на якісно новий рівень мислення (художні образи, мовні форми, ритуали тощо). Космологічна теорія (російські природознавець В. Вернадський і етнолог Л. Гумільов, франц. філософ П. Теяр де Шарден) розвиток культури пояснює через дію особливих космічних сил і чинників, завдяки яким на Землі створюються сприятливі умови для розвитку людського роду. Теологічні концепції, зокрема православна, католицька, протестантська, ісламська, пов’язують К. із розвитком релігійних вірувань, в основі яких — віра в Творця (Бога), який є причиною усього, зокрема й К. Психоаналітична теорія (австр. психолог З. Фройд) тлумачить К. як результат приборкання людиною тваринних інстинктів завдяки нормам і заборонам. Існують й інші, менш відомі концепції К. Їхній аналіз довів, що К. має ком­плексний характер, а різні погляди не суперечать, а доповнюють один одного.

Ознаки культурогенезу

Чинником, який поєднує всі відомі концепції К., є розвиток мислення людини. Праця, ігри, комунікація спонукають до мисленнєвої еволюції людини. Проте К. не є разовим процесом появи культури в найдавніші часи, адже він пов’я­заний також зі становленням і розвитком культур людських спільнот, що найчастіше виявляється як динаміка культури, яка полягає в породженні нових культурних форм та їх інтеграції в наявні культурні системи, а також у формуванні нових культурних систем і конфігурацій. К. як процес формування й еволюції куль­тур тих чи ін. людських спільнот визначається передусім постійною адаптацією людей до змін умов їхнього існування шляхом вироблення нових форм діяльності та взаємодії. Отже, К. є відоб­раженням здатності людських спіль­нот адаптуватися до мінливих зовнішніх і внутрішніх умов існування. У цьому сенсі визначальними ознаками К. є трансформаційні процеси всередині культур та у взаємодіях культур. Динаміку культури характеризує усталеність взаємодії компонентів, періодичність і стадіальність, що відрізняє її від культурних змін як довільних транс­формацій соціокультурного процесу. Елементи культури, що перебувають у стійкій рівновазі, закріплюються в культурній традиції. Накопичення протиріч у культурній системі призводить до її розбалансування і створення кризової ситуації, що знаходить вихід в оновленні культурного досвіду, в культурних інноваціях. К. може спричинити збагачення ціннісних смислів культури, тобто мати прогресивний характер. Проте мож­ливі такі динамічні процеси, що спрощують культурне життя людської спільноти, призводячи до її занепаду та деградації.

Культурогенез на території України

Українська культура — органічна частина світової культури, має давні ко­рені й характеризується поступальним, безперервним розвитком. Багатьом галузям культури, зокрема ужитковому мистецтву, дерев’яній архітектурі, народній творчості, притаманні тисячолітні традиції з різними періодами становлення — трипільська куль­тура, черняхівська культура, культура доби Середньовіччя (Київська Русь) тощо. Культурогенез на українських землях збагачувався надбанням сусідніх народів і племен — скіфів, сарматів, греків та ін. Протягом тисячоліть різноетнічні народи створювали на території України певні культурні традиції, закладаючи підґрунтя для сучасної української культури.

Завантажити статтю