Лемки

ЛЕ́МКИ  — етнографічна група українського народу, корінне населення Лемківщини. За історією, культурою, побутом Л. близькі до сусід. груп карпат. українців — бойків і гуцулів. Назва походить від частки «лем» (інколи у ролі прислівника або сполучника), яку використовують на Лем­ківщині замість «лише», «тіль­ки». Вона виникла, ймовірно, у 17 ст., у літературі вперше використана 1841 І. Вагилевичем у однойм. праці. При цьому він навів 16 різновидів назви («лемко», «лемкиня», «лемка», «лемча», «ле­мочко», «лемак», «лемчиня» та ін.), що вказує на поширеність використання. Однак цим етнонімом послуговувалися лише галиц. Л., а серед закарп. Л. він не був актуал., оскільки вони продовжували ідентифікувати себе локал. етнонімами «русини», «руснаки». У серед. 18 ст. численні лемків. родини з Пряшівщини та галиц. частини Лем­ківщини переселилися до Воєводини (нині Сербія), наприкінці 19 ст. почалася труд. еміграція до Пн. Америки, яку серед Л. започаткував Ю. Кашицький. Не­зважаючи на певну віддаленість Л. від укр. етніч. масиву, 1918–19 значна їхня частина виступила на захист корін. прав українського народу, за його свободу та незалежність. Велика група Л. боролася за волю у лавах УСС та УГА, серед найвідоміших — четар УГА І. Вислоцький та сотник П. Газдайка. 1944–46 Л. із галиц. частини Лемківщини (понад 200 тис.) стали жертвами польс.-рад. змови і були виселені зі своїх етніч. земель на тер. Укра­їни. Тих, хто не хотів покидати власні оселі (понад 100 тис.), навесні 1947 польс. влада у ході Акції «Вісла» розселила малими групами по пн.-зх. округах Поль­щі. В Україні Л.-переселенці ди­сперсно проживають в Івано-Фр., Львів., Терноп., Полтав., Донец., Луган. областях. За різними оцін­ками, заг. кількість Л. у світі становить бл. 700 тис. осіб, зокрема в Україні — 350 тис., на еміграції у Пн. Америці — 150 тис., Польщі та Словаччині — по 100 тис., країнах колиш. Югославії — бл. 50 тис. Переселення Л. із рідних земель і розсіяння по областях, віддалених від місць колиш. проживання, призвело до поступ. втрати ними багатьох елементів своєї етнокультури. Вийшов із вжитку жін. (спідниці-фартухи, кожушки, хустки, сердаки, гуньки) і чол. (нагавки, лайбики, гуні, чугані) нар. одяг, поступово забувається лемківський говір, існує значна небез­пека повного зникнення Л. як окремої етногр. групи. При цьому значна їхня частина не має стійкої нац. позиції. Нині у лемків. середовищі переважають два нац. напрями: укр., представники якого стверджують, що Л. є частиною українського народу, і русин. (автономіч.), представники якого відносять Л. до окремої русин. (або карпато-русин.) нації та включають до неї насел. Закарпаття. Л. намагаються збе­регти та підтримати власну куль­туру шляхом її пропагування та популяризації. Так, ще 1959 створ. перший лемків. хор у с. Лошнів (Теребовлян. р-ну Терноп. обл.), 1969 — хорову капелу «Лемковина» у Львові. В усній нар. творчості Л. переважають короткі пісні — коломийки, співанки. Від 2014 у зв’язку із трагіч. подіями на Майдані Незалежності в Киє­ві та проведенням антитерорист. операції на Сх. Україні особливо популяр. стала давня лемків. пісня «Плине кача по Тисині…». Серед традиц. нар. промислів — оброблення вовни (сукно), льону та конопель (одяг, білизна), каменю (жорна, бруківка, надгроб­ні хрести й плити). Л. вдалося зберегти й оригін. традиції різь­блення на дереві, що розвинулися у двох напрямах: плоске різьблення (на рівній поверхні дошки з використанням переважно рослин. орнаментики) та кругле різьблення (виготовлення об’єм. фігур зі шматків дерева). Існують осередки лемків. різьбярства у Львові, м. Трускавець, Моршин (обидва — Львів. обл.), Бережани (Терноп. обл.) та ін., 2006 відкрито Музей різьблення ім. М. Орисика у с. Гутись­ко Бережан. р-ну. Своєрідністю та оригінальністю вирізняється лемків. нар. архітектура. Оскільки переважна більшість Л. мешкала у селах, вона зберегла багато архаїзмів, відсутніх у арх-рі ін. етніч. груп (т. зв. тип довгої хати — розміщення житл. і госп. приміщень під одним дахом). Монум. архітектура представлена триділ. і тринав. дерев’яними церквами зрубно-каркас. конструкції, в основі яких — форма давніх трибан. церков. Характер. особливістю лемків. церков є їхня асиметр. композиція з вираз. спаданням висот із Зх. на Сх. Класич. взірець — церква св. Якова (1604) у с. Поворозник (Малопольс. воєводства, Польща), яку 2013 включено до списку Всесвіт. спадщини ЮНЕСКО. З метою консолідації та вирішення подальших проблем роз­витку лемків. культури 1988 у Львові засн. громад.-культурне товариство «Лемківщина» (аналог. обл. товариства, що постали у Тернополі, Івано-Франківську та ін., згодом об’єднані у Всеукр. товариство «Лемківщина»); 1991 — Фундацію дослідж. Лемківщини, завдяки якій 1992 побудовано лемків. церкву св. Володимира і Ольги у Шевченків. гаю у Львові. 2016 в Івано-Франківську відкрито та освя­чено церкву св. Кирила і Методія, зведену в лемків. стилі. За період незалежності в Україні проведено 6 Всеукр. конгресів лемків: у Тернополі (1992, 2005), Івано-Франківську (1997, 2009), Львові (2001, 2014). Найвідоміші лемків. регіон. фестивалі — «Дзво­ни Лемківщини» (м. Монастири­ська Терноп. обл.), «Плаче і кличе зелена неділя» (c. Копанки Калус. р-ну Івано-Фр. обл.). У Польщі 1956 засн. Суспільно-культурне товариство Українське, почала виходити г. «Наше слово», що приділяла значну увагу висвітленню історії та побуту Л. на окремій «Лемківській сторінці». З часом виникла низка хорів і гуртків худож. самодіяльності. Від 1983 у с. Ждиня (нині Малопольс. воєводства) відбуваються щорічні фестивалі культури «Лемківська ватра». Серед Л. Польщі також немає єдності щодо нац. самоствердження: 1989 у м. Ліґниця (нині Нижньосілез. воєводства) організов. «Стоваришення лемків» русофіл. напряму, 1990 у м. Горлиці (нині Малопольс. воєводства) — Лемків у Польщі Об’єднання укр. орієнтації. Найчисельнішою і представниц. організацією закарп. Л. є Союз русинів-укра­їнців Словаччини, що проводить фестиваль драми і худож. слова ім. О. Духновича у м. Пря­шів і Меджилабірці, фестиваль фольклору русинів-українців Сло­ваччини у м. Камйонка (округ Стара Любовня), свято культури русинів-українців Словаччини у м. Свидник, фестиваль духов. пісні у м. Снина, огляд нар. пісень «Маковицька струна» у м. Бардіїв. До Пн. Америки перші Л. переселилися у 1870-і рр., на поч. 20 ст. виникли перші організації взаємодопомоги і культ.-осв. товариства. Серед них виокремилися три напрями: русин., укр. і русофільський. Русофіли 1931 створили «Лемко-Союз» (друк. орган — г. «Карпатска Русь»), прихильники укр. нац. руху 1936 — Організацію оборони Лемківщини (друк. орган — г. «Голос Лемківщини»). 1973 у м. Йонкерс (шт. Нью-Йорк, США) засн. Світ. федерацію лемків, яка об’єднала усі лемків. організації світу укр. орієнтації (див. Лемківських об’єднань українських Світова федерація). Серед відомих діячів науки і культури лемків. походження — історик, географ, енциклопедист, видавець, громад.-політ. діяч В. Кубійович, митрополит УГКЦ Й. Сембратович, єпископ УГКЦ Й.-Й. Коциловський, богослов Т. Мишковський, лікар-онколог А. Гнатишак, геолог В. Кі­тик, фахівець у галузі комп’ю­тер. технологій Б. Дурняк, поет, прозаїк, перекладач, літературознавець Б.-І. Антонич, поет, громад.-культур. діяч П. Мурянка, письменник, драматург Д. Бедзик, письменниця К. Алек­сович, художники Е. Варгол і Н. Дровняк, скульптори Г. Пецух і В. Одрехівський, майстри різьблення на дереві І. Кищак і М. Орисик, співачки сестри Бай­ко, дипломат, громад. діяч Т. Старак. Історію, культуру, побут Л. досліджували науковці України (І. Красовський, М. Литвин, І. Любчик, Б. Прах, О. Фабрика-Процька), Польщі (Р. Райнфус, Р. Дрозд, Б. Гальчак, Е. Міхна, Я. Мокляк), Словаччини (І. Ванат, М. Мушинка, М. Сополига) та ін. країн.

Завантажити статтю