Лепкий Лев Сильвестрович
ЛЕ́ПКИЙ Лев Сильвестрович (псевд. і крипт.: Зиз, Зизик, Лем, Леле, Льоньо, Л. Л., Оровець, Швунг; 07. 12. 1888, с. Поручин, нині Бережан. р-ну Терноп. обл. — 28. 10. 1971, м. Трентон, похов. у м-ку Бавнд Брук, шт. Нью-Джерсі, США) — композитор, поет, прозаїк, журналіст, редактор, видавець, художник, культурно-громадський діяч. Син Сильвестра, брат Богдана і Миколи Лепких. Закін. Бережан. гімназію (1909), де був чл. гімназій. гуртка «Молода Україна», співзасн. гуморист. тижневика «Поступ», учасником оркестру мандоліністів. Вивчав теологію у Львів. університеті, згодом перейшов на факультет права; теорію і практику малярства — у Краків. АМ. Під час навч. брав активну участь в аматор. театр. і муз.-хор. гуртках. 1-а світова війна не дозволила йому закінчити навчання. Разом із друзями ініціював створення організації УСС на Бережанщині, Бориславщині (нині Львів. обл.), організував літ.-мист. угруповання «Пресова квартира». Був дописувачем деяких стрілец. часописів і ж. «Шляхи», що друкував його перші літ. твори. У «Пресовій квартирі» розкрився і маляр. талант Л. Разом із художником І. Іванцем розробив модель стрілец. шапки-мазепинки і відзнак, що 1918 були прийняті до УГА. Спроектував пам’ятники полеглим укр. стрільцям, похов. у брат. могилах у Винниках (нині Львів. міськради), селах Пісочна та Семиківці (нині Микол. р-ну Львів. та Теребовлян. р-ну Терноп. обл.). Після закінчення польс.-рад. війни (1918–20) кавалерист Л. у ранзі поручника УГА повернувся додому. Деякий час мешкав у Бориславі, згодом переїхав до Львова. Як поет належав до літ. угруповання «Богема»; співпрацював з муз. видавництвом «Сурма» (разом із В. Бобинським та Мирославом Ірчаном); редагував сатир. ж. «Будяк», «Комар», «Жорна», 1924–28 — «Зиз»; був співзасн. і ред. видавництва «Червона Калина» (1922–39). У 1930-х рр. — чл. правління Товариства письменників і журналістів ім. І. Франка. Його найкращі твори опубл. у часописах «Діло», «Шляхи», «Нові шляхи», «Вісті з Лугу», «Тризуб», «Літопис “Червоної Калини”», «Краківські вісті», у календарях та щоріч. зб. «Червоної Калини». Писав оповідання, вірші, фейлетони, літ.-крит. статті, нариси з історії січового стрілецтва, мемуари. 1922 вийшла його сцен. картина «Сон Івасика» з нотним додатком (музика М. Гайворонського) — п’єса для дітей про стрілец. життя. Л. — один із засн. ляльк. театру «Скоморохи» та «Вертепу наших днів» (1926). У 1929–39 — директор мінерал. курорту «Черче» (нині Рогатин. р-ну Івано-Фр. обл.). Від 1939 мешкав у Кракові, де працював заст. ред. г. «Краківські вісті» (жовтень 1940 — квітень 1945). У 1940 упорядкував і видав зб. «140 пісень з нотами». 1945 переїхав до Відня, а звідти — у табір для біженців Бльомгофен (Німеччина). 1949 емігрував до США, активно включився в громад. життя укр. діаспори: відновив вид. «Червоної Калини» (1952), заснував біля Трентона оселю «Черче», опублікував повість Б. Лепкого «З-під Полтави до Бендер» (1955), здійснив низку публікацій в україномов. газетах (зокрема «Легенда про заснування Львова», «Дещо про молодість Богдана Лепкого», «Ще про стрілецькі пісні»). Пісенна творчість Л. представлена лірич., марш. (зокрема патріот. змісту), жартівл. піснями. Використовував фольклорні образи, ритм. формули, властиві коломийкам, вільні розміри, досягав майстерності в колорист. звукописі, звуконаслідуванні. Знач. популярності набули стрілец. пісні Л.: «Ой видно село», «Чи то буря, чи грім», «Бо війна війною», «Казала дівчина», «І снилося...», «Кладочка», а також пісні-романси: «Маєва нічка», «Прийди до мене», «Колись, дівчино мила», «Фіалки сині», «Несися, мій смутку», «Прощаюсь, ангеле, з тобою», «Ішов відважний гайовий», «Ой був то раз веселий час» та ін. Його пісня «Журавлі» (на вірш Б. Лепкого «Чуєш, брате мій...») стала народною. У Тернополі вперше видано окремою зб. його «Твори» (2001) та найповнішу зб. пісень «Журавлі» (1999).
Рекомендована література
- Островерха М. «Видиш, брате мій...» // Америка. 1971, 3 груд.;
- Пам’яті Лева Лепкого // Свобода. 1971, 4 груд.;
- Островерха М. З останніх грон калини // Свобода. 1973, 1 черв.;
- Лев В. Богдан Лепкий. Нью-Йорк; Париж; Сідней; Торонто, 1976;
- Коритко Р. Історія санаторію Черче. Л., 1996;
- Подуфалий В. Лев Лепкий // Сто сорок пісень: Нар. співаник (Репринтне вид.). Т., 1996;
- Скрипник І. Останній прапор українства // Тижневик Галичини. 1997, 3 квіт.;
- Кусень Б. Науково-пісенне слово про Левка Лепкого // Поділ. слово. 1998, 19 груд.;
- Лев Лепкий в історії української культури: Зб. мат. Т., 1999;
- Качкан В. Український дух скріплювали поети! (Творець шедеврів усусусів — Левко Лепкий). Т., 1999;
- Мазурак Я. І. Бережанщина літературна: Біогр. довід. Бережани; Т., 2014.
Завантажити статтю
Людина 
